Стракан глянув на мене через плече.
— Я не хочу співчуття. Але я вам ніколи не загрожував.
Броуді пирхнув.
— Так, правильно. Ось чому ножа тримали.
— Я прийшов сюди, щоб убити себе, а не когось іншого.
— Прибережіть ці казки для себе, Стракане, — грубо сказав йому Броуді, підштовхуючи його вниз схилом.
Але відчуття, що із цим щось не так, що мені чогось бракує, було сильнішим, ніж будь-коли. Я хотів почути, що скаже Стракан.
— Я не розумію, — сказав я. — Ви вбили трьох людей. Чому раптом вирішили вбити себе саме зараз?
Розпач на його обличчі здавався справжнім.
— Тому що достатньо людей померло. Я хотів бути останнім.
Наступний штурхан Броуді кинув його на коліна на вкриту градом траву.
— Брехливий виродок! Твої руки в крові, а ти тут про таке розводишся? Боже, я мав…
— Броуді! — Я миттєво став між ними. Він тремтів від гніву, вся його лють була зосереджена на чоловікові, що стояв перед ним на колінах. Доклавши видимих зусиль, він змусив себе розслабитися. Кулаки старого інспектора стиснулися, він відступив.
— Гаразд. Але коли я чую оту жалість до себе, після всіх зруйнованих життів. І Елен…
— Я знаю, але все скінчилося. Нехай зараз цим займається поліція.
Броуді довго, тремтливо вдихнув, кивнув на знак згоди. Стракан втупився в нього.
— А що з Елен?
— Не намагайтеся заперечувати, — гірко сказав йому Броуді. — Ми знаємо, що ви батько Анни, допоможи їй бог.
Стракан зірвався на ноги. Він аж тремтів, наче мусив негайно діяти.
— Як ви дізналися? Хто вам сказав?
Броуді холодно подивився на нього.
— Не такі ви хитрі, як здається. Меґґі Кесіді дізналася. Та й усі на острові про це шепотіли.
Стракан захитався, як від удару.
— А Ґрейс? Вона знає?
— Це найменша з ваших турбот. Після всього…
— Вона знає?
Його гарячковість вразила нас обох. Я відповів, відчуваючи, як починає розквітати жахливе побоювання.
— Випадково. Вона випадково почула.
Стракан сахнувся, вражений.
— Треба негайно повернутися в селище.
Він рушив уперед, Броуді схопив його.
— Нікуди ви не підете.
Стракан струснув його руку.
— Відпустіть мене, клятий ідіоте! Боже, ви не уявляєте, що накоїли!
Мене переконав не його гнів, а те, що було в його очах. Страх.
І відразу я зрозумів, що мене хвилювало. Чому мене збентежив вигляд ножа. Стракан сказав: «Я їх усіх зарізав, як свиней!». Нудотний, огидний образ, що мав перетягнути на себе увагу, а надто після жахливих порізів на обгорілому тілі Меґґі й плям крові в машині. Попри те що Меґґі було вбито ножем, зарізано в прямому сенсі, інші жертви загинули в інший спосіб. Тож або Стракан не мав на увазі того, що сказав, або…
Боже мій. Що ми наробили?..
Я намагався говорити спокійно.
— Зніміть з нього наручники.
Броуді витріщився на мене як на божевільного.
— Що? Я не збираюся…
— У нас немає на це часу! — втрутився Стракан. — Нам потрібно повернутися! Негайно!
— Він правду каже. Треба поспішати, — сказав я.
— Чому, заради бога? Що сталося? — запитав Броуді, але все одно заходився відмикати наручники.
— Він їх не вбивав, — сказав я, спонукаючи його поспішити. Наша величезна помилка розкривалася із жахливою ясністю. — Вбивала Ґрейс. Він просто захищав її.
— Ґрейс? — недовірливо повторив Броуді. — Його дружина?
На побитому обличчі Стракана промайнув вираз ненависті до себе.
— Ґрейс мені не дружина. Вона моя сестра.
27
Подорож назад до «рендж-ровера» була жахіттям.
Град ущух, але схил гори був усіяний білими крупинками льоду. Вони повільно розтавали, перетворюючи схил на ковзанку, де не було за що вчепитися. Світло тьмяніло, а вітер, який намагався сповільнити наш підйом на вершину, тепер гнав нас униз, роблячи спуск ще небезпечнішим.
Оглядатися назад — найжорстокіша розкіш. Наша здогадка була правильною, і водночас ми жахливо помилилися. Зловмисник у медпункті, розбите радіо на яхті та напад на Ґрейс — усе це був Стракан. Він стежив за нами з першого дня, коли ми прибули на острів, стежив за нашими пересуваннями, часом навіть саботував нас. Але для того, щоб захистити сестру, не себе. Він не був убивцею.
А вона була.
Мені стало погано від думки про те, скільки часу ми втратили. Єдиним слабким джерелом надії було те, що Стракан взяв із собою обидва комплекти ключів від машини, навмисно залишивши Ґрейс у будинку після того, як дізнався, що вона зробила з Меґґі. Якби вона хотіла потрапити до селища, їй довелося б іти пішки. Попри це, минуло стільки часу, що вона вже встигла б туди дістатися. Я переконував себе, що Ґрейс могла не відразу піти до готелю, але сам собі не вірив. Ми з Броуді покинули її вкрай збентеженою. Такий стан міг перетворитися на гнів майже миттєво. На всі запитання без відповіді доведеться почекати. Наразі нашим пріоритетом було зв’язатися з Елен і Анною, а не з Ґрейс.