Було б неправильно поїхати, не довівши справу до кінця.
А тепер от довів. Тіло Меґґі доставили на велику землю напередодні ввечері, а останки Дункана витягли з автофургона вранці. Як і його «маґлайт», готовий до лабораторного аналізу. Його форма пасувала до рани в черепі констебля, крім того, слідчі знайшли на його корпусі запечені залишки, подібні до слідів крові та м’якої тканини. Треба було перевірити, щоб переконатися, але я був як ніколи впевнений, що Ґрейс скористалася його ж ліхтарем, щоб убити молодого констебля.
Я зробив усе, що міг. Для мене більше не було причин залишатися на Руні. Мені довелося попрощатися: обмінятися незграбним рукостисканням з Фрейзером, забігти до Елен і Анни. Вони поки що жили в будинку сусідів і напрочуд добре почувалися після того, що пережили.
— Готель — то лише цегла й розчин. А Майкл… — В очах Елен промайнула тінь, вона дивилася, як поруч грається Анна. — Мені шкода, що готель зруйновано. Але я більше вдячна за те, що врятовано, ніж сумую за тим, що втрачено.
Інший гелікоптер берегової охорони мав прибути протягом години, і коли він розвантажить свій десант слідчих, то доставить мене до Сторновея. Звідти я полечу до Глазго, а потім до Лондона й нарешті завершу подорож, розпочату тиждень тому.
Коли настане час.
І все ж я не відчував такого піднесення, як очікував. Усупереч тому, що я з нетерпінням чекав на зустріч із Дженні, я почувався на диво безпорадним, коли ми з Броуді підходили до скелі, де мав приземлитися гелікоптер. Броуді теж мовчав, поринув у свої думки. Хоча я ночував у його кімнаті для гостей, ми мало бачилися після того, як прибула поліція з великої землі. Колишній інспектор, відтепер він був цивільною особою, і його ввічливо відсторонили від слідства.
Мені стало його жаль. Після всього, що сталося, йому, мабуть, було важко залишатися на узбіччі.
Дійшовши до вершини скелі, ми відпочили. Кам’яний моноліт Бодах-Руна стояв дещо осторонь, Старий дядько з Руни самотньо виглядав своє втрачене дитя. Улоговини, де ми знайшли машину Меґґі, не було видно, а сам «міні» уже звідти забрали. Мартини й баклани кружляли й кричали під яскравим зимовим сонцем.
Вітер усе ще дув, але не так сильно, і хмари, які тут здавалися постійним покривом, зникли, їх заступили високі білі пасма купчастих хмаринок, що безтурботно пливли синім небом.
Принаймні з певного погляду день мав бути прекрасним.
— Це один із моїх улюблених краєвидів, — сказав Броуді, дивлячись на стрімчак, що здіймався з хвиль, наче гігантська труба. Вітер тріпав його сиве волосся, віддзеркалюючи рух хвиль за двісті футів унизу. Він потягнувся, щоб погладити собаку по голові. — Давно Бесс не мала нагоди розім’яти тут ноги.
Я потер плече через пальто. Воно ще боліло, але я майже звик до цього. Щойно повернуся в Лондон, зможу відразу зробити рентген і як слід роздивитися всі ушкодження.
— Як гадаєте, що буде зараз? З Руною? — запитав я.
Острів ще перебував у стані шоку. Протягом кількох днів він утратив чотирьох членів своєї спільноти, на чолі з головним благодійником; трагедія особливо важко сприймалася через жахливий спосіб смерті жертв. Шторм також додав біди: у гавані затонув рибальський човен, а яхта Стракана зірвалася з якоря. Уламки чудового човна знайшли кілька днів по тому, але це була найменша втрата острова. Від інших оговтатися було складніше.
Броуді скривив рота.
— Один Бог відає. Може, протримається певний час. Але рибна ферма, нові робочі місця, інвестиції — усе це пішло за вітром. Без них не вижити.
— Думаєте, тут буде нова Сент-Кілда?
— Можливо, але не в найближчі кілька років. Проте, зрештою… — Його рот скривився в усмішці. — Будемо сподіватися, що вони не втоплять своїх собак, коли підуть звідси.
— Ви залишитеся?
Броуді знизав плечима.
— Побачимо. Не те щоб у мене була причина їхати кудись ще.
Бордер-колі присіла біля його ніг, опустила голову на лапи й пильно дивилася на нього.
Усміхаючись, він дістав із кишені старий тенісний м’яч і кинув його собаці. Та риссю побігла за ним на старих жорстких лапах і принесла м’яча, вихляючи хвостом.
— Якби ж то ми змогли поговорити з Ґрейс, дізнатися, чому вона зробила те, що зробила, — сказав я, коли Броуді знову кинув м’яч.