— Це був нещасний випадок. Я намагався зібрати докази проти Стракана багато років. Це єдина причина, чому я переїхав на цей богом забутий острів, — щоб бути поруч із ним.
Над головою ширяв мартин, розмахуючи крилами, ловив повітряні потоки. Стоячи там, під холодним зимовим сонцем, я відчув, як мене накриває почуттям нереальності, наче під час надто стрімкого спуску в ліфті.
— Ви знали, що були й інші смерті?
Вітер розвіяв дим від його цигарки.
— Підозрював. Я вже почав думати, що Бекі померла. Досі я міг іти за її слідом, але потім він просто увірвався. Тож коли я почув, що вона зустрічалася з багатим південноафриканцем до того, як зникла, то почав копати. Я дізнався, що Стракан переїжджав, жив у різних країнах, але завжди недовго. Тому я переглянув газетні архіви тих місць, де він оселявся. Я знайшов повідомлення про вбивства або зникнення дівчат приблизно в той самий час. Не в усіх, але їх було занадто багато, щоб бути збігом. І що більше я дивився, то більше переконувався, що Бекі була однією з його жертв.
Усе збігалося.
— І ви не сказали поліції? Їй-бо, ви ж колись були інспектором! Вони б вас послухали!
— Без доказів вони б не послухали. Я зробив усе, що міг, коли шукав Бекі. Багато людей думали, що в мене клямка впала через ці пошуки. І якби я вийшов на Стракана напряму, він би просто заліг на дно. Але Ребека жила під ім’ям свого вітчима. Він ніяк не міг нас поєднати. Тому я вирішив грати в довгу гру і приїхав сюди, сподіваючись, що він десь помилиться.
Мене тіпало, але холод, який проймав до кісток, не мав нічого спільного з холодним вітром.
— Що сталося? Втомилися чекати? — запитав я, дивуючись власному гніву. Броуді струснув попіл із цигарки, дозволивши йому розсипатися на вітрі.
— Ні. Дженіс Дональдсон сталася.
Із незворушним обличчям він розповів мені, як стежив за Страканом під час його поїздок до Сторновея, вигадував собі справи та зустрічі, сідав на пором, щоб прибути першим, поки Стракан ішов яхтою. Спочатку він хвилювався, що Стракан готується обрати іншу жертву. Але коли нічого не сталося із жодною з жінок, з якими він проводив час, полегшення Броуді змінилося спочатку здивуванням, а потім розчаруванням. Нарешті одного вечора він підійшов до Дженіс Дональдсон у Сторновеї, коли вона вийшла з пабу. Він запропонував їй заплатити за інформацію, сподіваючись дізнатися більше про звички Стракана, можливо, виявити його схильність до насильства. Це був перший раз, коли він розкрив карти проти свого ворога, розрахована авантюра, але він подумав, що ризик того вартий. Дональдсон не знала, хто він такий.
Принаймні він так думав.
— Вона мене впізнала, — сказав Броуді. — Виявилося, що вона раніше жила в Глазго, і мені вказали на неї, коли я шукав Бекі. Дональдсон знала її. Вона думала отримати винагороду, яку я пропонував за інформацію, але її схопили за вимагання, перш ніж у неї виникла така можливість. Коли вона повернулася до своїх занять, мене вже не було. Тому вона запропонувала мені продати інформацію зараз.
Він втягнув повні легені диму, знову видихнув, і вітер відніс дим.
— Вона сказала, що Бекі була повією. Мабуть, на якомусь рівні я вже здогадався, враховуючи те, як вона жила. Але коли хтось каже це вголос, хтось на кшталт Дональдсон… Коли я відмовився їй платити, вона погрожувала розповісти Стракану, хто я такий, чого я ставлю ці запитання. Потім почала говорити всіляке про Ребеку, таке, що жоден батько не хоче чути. Тому я вдарив її.
Броуді простягнув руку, розглядаючи її. Я пригадав, як легко він добивав Стракана в брохові. А ще усвідомив, як під пальтом тисне пов’язка і що край скелі лише за кілька ярдів. Довелося докласти свідомих зусиль, щоб не дивитися на нього чи не відійти.
— Я завжди був запальний, — продовжив він майже м’яко. — Ось чому моя дружина пішла. А ще через пиятику. Але я думав, що взяв це все під контроль. Сьогодні не вживаю нічого міцнішого за чай. Я її навіть не дуже сильно вдарив, але вона була п’яна. Ми стояли біля корабельні, і вона впала навзнак, вдарилася головою об стійку, коли падала.
Не ключка, але удар таки був.
— Якщо це був нещасний випадок, чому ви не розповіли?
В очах Броуді вперше спалахнуло.
— Щоб мене посадили за ненавмисне вбивство, коли той покидьок-убивця гуляє на волі? Я так не думаю. Тоді в мене був інший шлях.
— Підставити його?
— Якщо вам так більш подобається.
Це мало якийсь химерний сенс. Між Броуді та Дженіс Дональдсон не було жодного зв’язку, але Стракан — то інша справа. Якби її знайшли мертвою на Руні, коли з’ясувалося, що він був одним із її клієнтів — а Броуді переконав би, що так і було, — тоді підозра швидко зосередилася б на ньому. Не ідеально, але це було б свого роду справедливістю. Для Броуді це було краще, ніж нічого. Поки я слухав, мені спало на думку дещо інше. Я знову подумав, як тріснув череп Дженіс Дональдсон, — тріснув, не розбився.