Фрейзер зблід:
— Боже.
— То ви таки думаєте, що це міг бути нещасний випадок? — із сумнівом запитав Броуді.
Я вагався, знаючи, яким оманливим може бути вплив вогню на тіло людини. Всупереч власним словам, я сам усвідомлював, що маю певні сумніви. Але Воллесу потрібні факти, а не здогадки.
— Таке можливо, — про всяк випадок підстрахувався я. — Я розумію, що випадок дивний, але «дивний» не означає «підозрілий». Мені потрібно як слід оглянути труп, але я не бачу поки що ніяких беззаперечних ознак убивства. Крім розбитого черепа, очевидної травми немає. Або будь-яких ознак втручання, наприклад, того, що руки чи ноги були зв’язані.
Броуді насупився та потер підборіддя:
— А мотузка не могла згоріти разом з усім іншим?
— Без різниці. Від вогню м’язи скорочуються, тому кінцівки підтягуються в ембріональне положення. Це називається боксерська поза, бо коли боксер присідає, він приблизно так і згинається… Але якщо руки чи ноги жертви були зв’язані, такого ефекту немає, навіть якщо мотузка згоріла.
Я посвітив ліхтариком вздовж тіла, показуючи їм, як воно скрутилося.
— Якби її перед тим зв’язали, то руки й ноги залишилися б прямими, а не такими, як зараз. Отже, бачимо, що не зв’язували.
Броуді це не задовольнило.
— Досить зрозуміло. Але я тридцять років служив у поліції. Надивився добряче цих смертей від вогню, й випадкових, і всіляких інших, але ніколи нічого подібного не бачив. Не зрозуміло, як таке могло статися, якщо не було використано підпалювач.
За звичайних обставин він мав би рацію. Але обставини тут зовсім не були звичайними.
— Підпалювач, наприклад, бензин, такого ефекту не створить, — відповів я, — він не дає такої високої температури. А якби й дав, то щоб спалити труп до такого ступеня, знадобилося б стільки бензину, що згорів би весь котедж. А тут ми маємо справу з локалізованим полум’ям.
— То чим тоді воно було викликано?
Я гадки не мав, але не хотів обговорювати це з ними просто зараз.
— Саме це мені й треба дізнатися. Так чи так, давайте все ж таки підстрахуємося. — Я обернувся до Фрейзера: — Ви можете обвести стрічкою прохід від дверей та огородити труп? Не хочу, щоб ми тут щось порушили більше, ніж мусимо.
Сержант махнув головою до Дункана:
— Біжи принеси стрічку, огородимо місце нещасного випадку. Ми не можемо тут цілу ніч стовбичити.
Я помітив, що він сказав про місце «нещасного випадку», а не «злочину». Броуді теж цього не упустив. Він був відкрив рота, але змовчав, коли Дункан попрямував до дверей. Та не встиг констебль дійти навіть до пройми, як кімнату раптово освітили промені фар, що проникли крізь маленьке віконце. Ми почули, як біля котеджу хтось заглушив двигун авта.
— Схоже, в нас гості, — прокоментував Броуді.
Фрейзер вже розлючено махав до Дункана:
— Виходь туди. Нікого не впускай!
Але запізно. Коли ми поспішили з кімнати, у дверях вже маячила чиясь постать.
Це була молода жінка, з якою я розмовляв на поромі. Її завеликий червоний пуховик сяяв крикливою кольоровою плямою в похмурій сепії котеджу.
— Вижени її, — прогарчав Фрейзер до Дункана.
Вона опустила ліхтарик і прикрила долонею очі від променя, який спрямував на неї Дункан.
— Що це? Не можна так поводитися з представниками преси!
«Преси?» — збентежився я. Вона казала мені, що пише роман. Дункан зупинився, не певний, що робити далі. Молода жінка вже заглядала за наші спини, намагаючись роздивитися деталі в темряві кімнати. Броуді спробував зачинити двері, але іржаві завіси, здається, перемерзли. Вони заскреготіли та відмовилися обертатися.
Меґґі обдарувала його усмішкою:
— Ви, мабуть, Ендрю Броуді. Чула про вас від бабусі. Я Меґґі Кесіді, з «Льюїс ґезетт».
Броуді її раптова поява не схвилювала.
— Що вам потрібно, Меґґі?
— З’ясувати, що відбувається, звісна річ. Поліція на Руну не щодня приїздить. — Вона широко всміхнулася. — Просто щастя, що я приїхала провідати бабусю саме цього дня. У потрібний час у потрібному місці, еге ж?
Тепер до мене дійшло, чого вона так хутко вискочила з порома: бігла по машину. А позаяк тут усього одна дорога й «рендж-ровер» поліції стоїть перед котеджем, то знайти нас було дуже легко.
Вона обернулася до мене:
— І знову здрастуйте, докторе Гантер. Ви ж тут не до пацієнта приїхали, адже так?
— Мені все це байдуже, — обличчя Фрейзера побагрянішало, — я хочу, щоб ви звідси забралися! Негайно! Або я сам вас за шкеберки викину.
— Це буде неправомірне застосування сили, сержанте Фрейзер. Ви ж не схочете, щоб я висунула звинувачення, правда? — Вона покопирсалася в сумці на плечі та дістала диктофон. — Лише кілька коментарів, це все, про що я прошу. На Руні не щодня знаходять трупи. Ви тут саме через це, правда? Труп?