Фрейзер стиснув кулаки.
— Дункане, вистав її геть.
Вона наставила на нас диктофон.
— Є якісь здогадки, хто це може бути? Якісь підозрілі обставини?
Дункан потягнувся, щоб схопити її за руку.
— Ходімо, міс… — У його голосі чутно було нотки вибачення.
Меґґі знизала плечима, погоджуючись.
— Ну гаразд. Але ж чого ви так не хочете дати дівчині шанс?
Вона обернулася, наче готова піти, але сумка зіслизнула з плеча. Дункан автоматично нахилився її підняти, і в ж ту мить Меґґі рвонула в інший бік та оббігла констебля. Очі її розширилися, коли вона побачила, що саме лежить у кімнаті.
— Боже милий!
— Негайно вийдіть! — Фрейзер проштовхнувся повз Дункана й схопив її за руку. Він міцно тримав її та намагався вивести до дверей.
— Ой! Боляче! — Вона здійняла диктофон. — Я це записую. Сержант Фрейзер застосував до мене фізичну силу, він намагався вигнати мене звідси…
Фрейзер не звернув уваги.
— Якщо я побачу, що ви вештаєтеся тут поблизу, я вас заарештую. Зрозуміло?
— Це насильство!
Але Фрейзер вже випхав її з котеджу. Він повернувся до Дункана.
— Проведи її до машини та переконайся, щоб вона поїхала. Впораєшся?
— Вибачте, я…
— Просто зроби це.
Дункан поспішив надвір.
— Чудово! — скипів Фрейзер. — Саме те, чого нам бракувало, — клята шльондра!
— Вона, схоже, знає вас, — зауважив Броуді.
Фрейзер покосився на нього.
— Зараз я запишу ваші свідчення, містере Броуді, — він навмисно зробив цей образливий наголос, — і після цього ваші послуги нам не знадобляться.
Броуді стиснув зуби, але його роздратування видавало тільки це.
— Де ви плануєте влаштувати штаб, поки будете на острові?
Фрейзер блимнув із підозрою:
— А що?
— Ви не можете залишити це місце без нагляду. Принаймні зараз. Якщо хтось із вас захоче повернутися зі мною до міста, то в мене є фургон для кемпінгу, яким ви можете скористатися. Нічого особливого, але навряд ви зараз знайдете на острові щось краще. — Він здійняв брови: — Хіба що ви плануєте залишитися тут в машині на ніч?
Вираз обличчя сержанта свідчив, що він про це наперед не подумав.
— Я пошлю з вами Дункана, хай візьме фургон, — буркнув він похмуро.
У погляді Броуді, коли він кивнув мені на прощання, відчувалася якась іронія:
— Приємно було познайомитися, докторе Гантер. Щасти.
Вони з Фрейзером вийшли. Я залишився сам. Стояв у тиші маленької кімнати, намагаючись не визнавати того, як незатишно мені було лишитися тут на самоті.
«Не дуркуй». Я повернувся до кімнати, де лежали останки мертвої жінки. Коли почав планувати, що мені потрібно зробити, відчув, як поколює волосся на загривку. Хутко обернувся, думаючи, що повернувся Дункан чи Фрейзер.
Але кімнату наповнювали лише тіні.
4
Сидячи на передньому сидінні «рендж-ровера» поруч із Фрейзером, який вів машину назад у селище, я задрімав через задушливе тепло від обігрівача та ритмічне цокання склоочищувачів. Фари витріщалися на дорогу перед нами, мов на сеансі гіпнозу, але за межами їхніх променів зовнішній світ зводився до темряви та забризканого дощем скла.
Того вечора я зробив усе, що міг. Коли Броуді повіз Дункана до селища, щоб узяти фургон, я зв’язався з Воллесом через рацію Фрейзера, поки сержант обмотував стрічкою котедж. Суперінтендант був іще заклопотанішим, ніж вранці, але я виклав усе, що мені вдалося дізнатися.
— Отже, Броуді не перебільшував, — із відчутним здивуванням відгукнувся Воллес. Рація потріскувала, зв’язок міг будь-якої миті перерватися.
— Ні. — Я набрав більше повітря в легені. — Послухайте, вам це не сподобається, але, мабуть, вам варто подумати про те, щоб надіслати сюди слідчу групу.
— Кажете, на вашу думку, це вбивство? — різко запитав він.
— Ні. Але я не можу впевнено стверджувати, що це не воно. Неможливо дізнатися, що може виявитися під попелом, а я не хочу ризикувати й порушувати місце злочину.
— Але ви досі не побачили нічого такого, що дає змогу припустити, що це вбивство? — наполягав він. — Правду кажучи, з ваших слів досі випливає протилежне.
Зі слів так, а от мої інстинкти… Але я знав, що їх не наведеш як аргумент.
— Правильно, але…