— Срака! — вигукнула вона.
З огидою кинувши телефон у сумочку, Меґґі дістала диктофон і почала запис.
— Коротше, тільки час згаяла, — говорила вона в мікрофон. — Так і не встигла як слід роздивитися труп. Щоб я ще раз спробувала грати в командос.
Похмурий погляд згас, з’явилася крива посмішка.
— Однак, мушу визнати, я дуже поспішала. Мені не було так страшно, відколи я впісялася, граючи в хованки в молодшій школі. Боже, а як той малий констебль на мене накинувся! Як там його? Дункан, начебто так вони його називали. Дурило завзяте, але принаймні хоч на людину схожий. А нічого, милий, як подумати. Цікаво, в нього хтось є?
З усмішкою вона зберегла запис і завела машину. Фари розсікли темряву, вихлопна труба відригнула газ, Меґґі вирулила на дорогу. Нездоровий кашель двигуна на трасі минув, затріскотіли передачі й знову запала нічна тиша.
Мить усе було спокійно. Тоді поруч із місцем, де стояв «міні», якась тінь відірвалася від землі й повільно попрямувала в темряву.
7
Неспішне денне світло саме прозирало в небі, коли наступного ранку я приймав душ і голився. За ніч дощ не вщух, але я сподівався, що з останками все гаразд. Вони пролежали там уже кілька тижнів, і не було підстав припускати, що розвалений дах котеджу не протримається ще кілька днів, навіть за такої погоди. Попри це я відчув би полегшення, якби ми змогли перенести їх у якесь безпечніше місце.
Я погано спав після того, як прокинувся від сновидіння. Почувався розбитим і втомленим, коли переглядав свої електронні листи, щоб перевірити, чи нарешті надійшли від Воллеса файли зниклих безвісти. Усього прийшло п’ять, зараз не було часу дивитися, тому я зберіг їх на жорсткий диск ноутбука та пішов снідати.
Бар тут був також за їдальню. Я майже закінчив їсти, коли увійшов Фрейзер. Очі червоні й похмільні, запах нерозщепленого алкоголю чутно навіть через стіл. Повернувшись із котеджу напередодні ввечері, він улаштувався в барі, сповнений найсерйозніших намірів. Я залишив його там, коли йшов спати, і, судячи з його зовнішнього вигляду, вечір у нього вдався. Я намагався не всміхатися, коли він обережно сьорбав чай.
— У мене в сумці є аспірин, — запропонував я.
— Я в нормі, — гаркнув сержант.
Він з нудотним виразом обличчя розглядав тарілку з яєчнею, беконом і ковбасою, яку поставила перед ним Елен. Нарешті, схопивши ніж і виделку, почав їсти з рішучістю марафонця.
— Вам ще довго? — запитав я. Я дуже хотів почати, усвідомлюючи, які короткі дні тут у цю пору року.
— Ні, — пробурмотів він, колупаючи яєшню. Рука тремтіла, жовток стікав з ложки.
Елен прибирала мою тарілку зі столу.
— Якщо хочете, можете взяти мою машину. Мені вона сьогодні не потрібна.
— Гарна ідея, — одразу погодився із повним ротом Фрейзер. — Все одно мені тут, у селищі, ще дещо потрібно зробити. Почати розпитувати, чи хтось знає цю мертву жінку.
Про те, що тіло належало жінці, загалу ще не повідомляли. Я глянув на Елен і побачив, що його обмовку помічено. Вона із розумінням кинула на мене погляд. Сержант їв далі, не звертаючи уваги.
— Якщо ви готові, я дам вам ключі від машини.
Я пішов за нею з бару.
— Послухайте, те, що сказав сержант Фрейзер… — почав я.
— Не хвилюйтеся, я нічого не скажу, — усміхнулася вона, йдучи на кухню. — Керуєш готелем — вчишся зберігати секрети.
Кухня виявилася одноповерховою прибудовою, набагато новішою, ніж решта готелю. На старій газовій плиті розташувалися важкі каструлі, почорнілі від використання, високий сосновий буфет був заповнений різноманітним посудом. Маленький портативний газовий камін шипів біля великого дерев’яного столу, на якому лежала дитяча книжка-розмальовка та набір олівців. Елен покопирсалася в шухляді, знайшла ключі від машини та вивела мене через двері на маленький двір. Балони з пропаном, схожі на помаранчеві бомби, стояли біля стіни в дротяній клітці. На під’їзній доріжці біля них чекав старий «жучок».
— Він не дуже показний, але надійний, — вона віддала мені ключі. — І ось ще термос чаю й сендвічі. Думаю, ви не захочете повертатися сюди на перекус.
Я з вдячністю взяв пакунок. «Фольксваґен» скреготів і скиглив, коли я його заводив, але зрештою весело загуркотів. Від учора погода не покращилася: сіре небо, вітер і дощ. Але принаймні сьогодні вранці селище ожило.