— Ми підняли весь особовий склад, там зараз справжній хаос, — вів далі Воллес. — Є версія про навмисне пошкодження рейок, отже, доводиться весь район оточити як місце злочину. Ми просимо про підтримку інші силові структури, але просто зараз на нулі.
Я подумав, що здогадуюся, до чого він веде. У новинах повідомляли, що деякі вагони згоріли, а це означало, що ідентифікація жертв — не тільки пріоритетне завдання, а й суцільне жахіття з погляду експертизи. Але до того як почати ідентифікацію, тіла потрібно виявити та витягти з-під завалів, а судячи з новин, до цього ще далеко.
— Я не певний, що зможу бути корисним просто зараз, — відповів я.
— Я не через аварію телефоную, — нетерпляче перебив він. — Нам повідомили про спалений труп на Західних островах. Маленький острівець, Руна[3], на Зовнішніх Гебридах.
Я про такий не чув, але то не дивно. Я знав про Зовнішні Гебриди тільки те, що то був найвіддаленіший закрайок Британії, за багато миль від північно-західного узбережжя Шотландії.
— Підозрілі обставини? — запитав я.
— Не схоже. Може бути самогубство, але імовірніше, що то або п’яниця, або волоцюга заснув біля ватри. Хтось із місцевих гуляв із собакою, натрапив на нього на покинутій фермі й повідомив нам. Колишній кримінальний інспектор, живе там на пенсії. Я з ним працював. Нормальний був чолов’яга.
Я подумав, чи оце «був» мало якесь особливе значення.
— Отже, що ще він вам казав?
Воллес відповів не одразу.
— Тільки те, що тіло дуже сильно обгоріло. Але я не хочу забирати людей з аварії, принаймні поки не буду змушений. Сьогодні на поромі туди їдуть кілька наших місцевих хлопців зі Сторновея, то я попросив би вас підскочити з ними й поглянути, що там до чого. Подивіться, може, це несуттєва справа, або ж я муситиму висилати туди оперативну слідчу команду. Мені б хотілося отримати висновок експерта, а вже тоді тиснути на кнопку тривоги. Тут Алан Кемпбелл каже, що ви зуби на цьому з’їли.
Спроба лестощів була незграбною і пролунала радше як блеф. Я помітив, що Воллес вагався, коли я запитав про тіло, тому гадав, що саме він мені не каже. Але якби суперінтендант вважав, що це смерть за підозрілих обставин, то надіслав би слідчу групу, хай яка там у нього була троща.
Таксі майже дісталося аеропорту. В мене були всі причини відмовитися. Я щойно завершив велику справу, ця скидалася на доволі пересічну, щось на кшталт звичайних нещасних випадків, які стаються щодня й не потрапляють на газетні шпальти. Я подумав, як маю сказати Дженні, що не повернуся сьогодні. І так я зараз скільки часу не вдома, нічого доброго із цього не вийде. Воллес, мабуть, відчув мій внутрішній спротив.
— Там справи тільки на пару днів разом з дорогою. Річ у тім, схоже, там щось… не те.
— Мені здалося, ви сказали, нічого підозрілого?
— Немає. Принаймні з того, що я почув, нічого. Слухайте, не хочу багато базікати, але саме тому й волів би залучити експерта вашого рівня, щоб поглянув.
Ненавиджу, коли мною намагаються маніпулювати. Але попри все — ніде правди діти, цікавість у мені розігралася.
— Я б не просив, якби в нас не було зараз такої гарячки, — додав Воллес.
За забризканим дощем вікном таксі промайнув знак, що сповіщав про наближення аеропорту.
— Я вам перетелефоную, — сказав я, — дайте мені п’ять хвилин.
Йому це не сподобалося, але заперечувати він не став. Я натис відбій, прикусив губу й набрав номер, який знав напам’ять.
Пролунав голос Дженні. Я всміхнувся на його знайомий звук, хоч і передчував, яка розмова на нас чекає.
— Девіде! Я саме на роботу йду. Ти де?
— Їду до аеропорту.
Я почув, як вона сміється.
— Дякувати Богові! Я вже думала, ти телефонуєш сказати, що сьогодні не повернешся.
У мене серце впало.
— Насправді я саме тому й дзвоню, — сказав я. — Тут така штука. Мене щойно попросили ще одну роботу зробити.
— Он як.
— Це всього пару днів. На Зовнішніх Гебридах. Але там зараз більш нікому за це взятися. — Я замовк і не став розводитися про аварію потяга, бо це пролунало би як спроба перепросити.
Зависла пауза. Дженні розсміялася, і прозвучало це якось паскудно.
— Отже, що ти відповів?
— Що я їм перетелефоную. Я спочатку з тобою хотів поговорити.
— Чого? Ми обоє знаємо, що ти вже все вирішив.
Я не хотів влазити в цю суперечку. Глянув знову на водія.
— Дженні, слухай…
— Тобто не вирішив?
Я завагався.
— Саме це я й подумала, — сказала вона.
— Дженні…
3
Назва, звісно, вигадана. В архіпелагові Внутрішніх Гебридів є Південна Рона. Далі на північ — самотній малий острів Північна Рона. Зовнішні Гебриди — крайня північно-західна точка архіпелагу, далі вже Атлантика. Адміністративний центр — Сторновей. Деякі острови малонаселені, важкодоступні, комунікації з великою землею ускладнені.