Глянув на зап’ясток — годинника не було. Я гадки не мав, котра година, але надворі — світлий день. Почала здійматися тривога. «Боже, скільки я був непритомний?» Я досі не сказав Воллесу — нікому не сказав! — що ми маємо справу з убивством. І я пообіцяв Дженні, що зателефоную ще минулого вечора. Вона, мабуть, місця собі не знаходить, гадаючи, що зі мною трапилося.
Треба повертатися. Я відкинув ковдру й заходився шукати свій одяг, коли відчинилися двері й увійшла Ґрейс Стракан.
Вона була ще приголомшливішою, ніж запам’яталася з першої зустрічі: темне волосся, закручене назад, відкривало ідеальний овал обличчя; обтислі чорні штани та кремовий светр підкреслювали струнку й чуттєву фігуру.
Побачивши мене, вона посміхнулася.
— Привіт, докторе Гантер. Я просто зайшла глянути, чи ви прокинулися.
Принаймні тепер я знав, де я. Її погляд ковзнув униз, і я згадав, що голий. Поспішно накрився ковдрою.
Темні очі сміялися.
— Як ви почуваєтеся?
— Збентеженим. Як я сюди потрапив?
— Майкл привіз вас учора ввечері. Знайшов вас на пагорбі. Точніше, ви його знайшли.
Отже, саме Стракан мене врятував. Я запам’ятав фігуру, що виринала у світлі вогнища.
— То це я вашого чоловіка там побачив?
Вона всміхнулася.
— Так, одне з його хобі, мушу сказати. Рада, що не тільки я вважаю його трохи дивним. І все-таки вам пощастило, що він туди нагодився.
Не посперечаєшся. Але мене все одно хвилювало, як довго я спав.
— Котра година?
— Майже пів на четверту.
Більш як пів дня минуло. Я подумки вилаявся.
— Можна скористатися вашим телефоном? Мушу повідомити людям, що сталося.
— Вже зроблено. Майкл вас привіз і одразу зателефонував у готель, поговорив із сержантом Фрейзером, гадаю, що саме з ним. Повідомив, що ви потрапили в аварію, але більш-менш цілі.
Саме це я й припускав. Але мені все одно потрібно було зловити Воллеса. І зв’язатися з Дженні, вона має знати, що зі мною все добре.
Якщо вона досі зі мною розмовляє.
— І все ж я хотів би скористатися телефоном, якщо можна.
— Звичайно. Я повідомлю Майкла, що ви прокинулися. Він принесе телефон. — Ґрейс здійняла брову, усміхнувшись кутиком губ. — І скажу йому, щоб приніс ваш одяг.
Із цими словами вона вийшла. Роздратований, я повернувся в ліжко. Мене гризла думка про втрачені години. Але чекати довго не довелося — у двері постукали.
Увійшов Майкл Стракан, тримаючи в руках мій ретельно випраний і випрасуваний одяг. Гаманець, годинник і непотрібний мобільний телефон — акуратно складені зверху. Під пахвою в нього була затиснута газета.
— Ґрейс сказала, що вам це може стати в пригоді. — Він усміхнувся, опустивши мої речі на стілець біля ліжка. Поліз у кишеню й витяг бездротовий телефон. — І це теж.
Хотілося негайно зателефонувати, але я стримався. Якби не він, я, мабуть, був би вже мертвий.
— Спасибі. І ще дякую за все те, що зробили для мене вчора вночі.
— Забудьте. Радий допомогти. Хоча, мушу зізнатися, ви мене до півсмерті налякали, коли вигулькнули з темряви.
— То було обопільно, — сухо відповів я. — Як ви мене витягли?
Він знизав плечима.
— Мені вдалося втримати вас у вертикальному положенні більшу частину шляху донизу, але на останньому відрізку довелося закинути вас на баранчика.
— Ви мене несли?
— Тільки до автомобіля. Я не завжди беру його на цю прогулянку, але, повірте, зрадів, що цього разу він зі мною. — Він сказав це недбало, наче нести дорослого чоловіка навіть на коротку відстань було дурничкою. — То як плече?
Я обережно зігнув руку. Досі боліло, але принаймні я міг поворушити рукою і не знепритомніти:
— Краще, ніж було.
— Брюс над вами добряче попітнів, щоб його вправити. Якби не він, ми, ймовірно, відправляли б вас гелікоптером до лікарні. Або запхали б до порома Ієна Кінроса. Проте не думаю, що у вашому тодішньому стані морська подорож була б надто приємною.
— Брюс?..
— Брюс Кемерон. Він шкільний учитель, але за освітою фельдшер. Опікується нашим медпунктом.
— Корисне поєднання, як на мене.
Обличчям Стракана промайнув якийсь вираз.
— Є певні нюанси. Згодом самі з ним побачитеся. Ґрейс йому зателефонувала, сказала, що ви вже прокинулися, тож він запропонував зайти подивитися, як ви. О, і ще ваші колеги знайшли сьогодні вранці машину Елен і витягли її на дорогу. Вам буде приємно почути, що вона не пошкоджена. Що трапилося? Звернули, щоб оминути вівцю?