Господар вибачливо мені всміхнувся:
— Я трохи порився в інтернеті. Сподіваюся, ви не заперечуєте, але я від природи допитливий, коли йдеться про все, що так чи інакше впливає на Руну. А це публічна інформація.
Він мав рацію, але це не означало, що мені сподобалося, що він копирсався в моїй біографії. І все ж минулого вечора він забрав мене до свого будинку. Припускаю, він мав право виявити певну цікавість.
— Я показував Брюсу, де будуть дамби для мого нового проєкту. Перша рибна ферма Руни, — продовжив Стракан. — Атлантична тріска. Органічна, екологічно чиста й створить принаймні шість робочих місць. Більше, якщо справа піде. — Він палав майже хлоп’ячим ентузіазмом. — Це може стати справжнім поштовхом для економіки острова. Я планую почати навесні.
Ґрейс тим часом виймала кістки з курки, нарізаючи м’ясо з відпрацьованою легкістю кухаря.
— Я все ще не впевнена, що хочу мати рибну ферму під своїм садом.
— Люба, я вже казав тобі, на острові більше немає місця, де б було достатньо затишно. І все одно біля підніжжя саду в нас море. Там повно риби.
— Так, але то просто зайди. А будуть постійні мешканці.
Кемерон зрадливо засміявся. Я побачив спалах роздратування на обличчі Стракана, а потім із коридору долинув стукіт дверного молотка.
— Сьогодні ми щось надто популярні, — сказала Ґрейс. Вона потягнулася по рушник, щоб витерти руки, але Стракан уже виходив.
— Я відчиню.
— Може, це хтось із ваших друзів-поліціянтів, — сказала вона мені, коли з холу долинули голоси.
Я на це сподівався. Але замість Дункана чи Фрейзера на буксирі в Стракана виявилася Меґґі Кесіді.
— Тільки гляньте, хто до нас завітав, — мовив він із ледь помітною іронією. — Ти знайома з Меґґі, онукою Роуз Кесіді, правда, Ґрейс?
— Звичайно, — усміхнулася Ґрейс. — Як почувається ваша бабуся?
— О, потроху брикає, дякую. Привіт, Брюсе, — сказала Меґґі, неохоче кивнувши у відповідь. Вона повернулася до мене з усмішкою. — Приємно бачити, що ви досі цілий, докторе Гантер. Я чула про вашу пригоду минулої ночі. Про вас говорили в барі.
«Б’юся об заклад», — сумно подумав я.
— То що привело вас сюди, Меґґі? — запитав Стракан. — Сподіваєтеся на ексклюзивне інтерв’ю з доктором Гантером?
— Насправді я хотіла побачити вас. І, звісно, місіс Стракан теж, — промуркотіла Меґґі. Вона дивилася на нього відвертим відкритим поглядом, просто зразок щирості. — Я б хотіла написати про вас репортаж для «Льюїс ґезетт». Оскільки Руна зараз у новинах, це ідеальний момент. Ми можемо поговорити про те, що ви зробили для острова, додамо кілька фото, на яких ви обоє вдома. Це буде чудова промоція.
Гарний настрій Стракана випаровувався:
— Вибачте. Я погано виходжу на фото.
— Ой, ну ж бо, любий, — вмовляла Ґрейс. — Гарна думка!
Пролунав басовитий голос Кемерона:
— Так, я думаю, що це чудова ідея, Майкле. Я впевнений, що Ґрейс дуже фотогенічна, навіть якщо ти не такий. І для рибної ферми гарна реклама.
— Правильно, — сказала Меґґі, намагаючись кувати залізо, поки гаряче. Вона обдарувала Стракана осяйною усмішкою. — І я закладаюся, ви чудово вийдете на фото.
Я помітив, як піднялася брова Ґрейс від явного флірту репортерки. Меґґі не була гарною в загальноприйнятому сенсі слова, але її енергія, поза сумнівом, приваблювала.
Але Стракан, здавалося, був непохитний.
— Ні, я так не думаю.
— Принаймні поміркуйте про це пару днів. Може…
— Я сказав ні. — Він не підвищив голосу, але не припускав жодних сумнівів. — Ще щось?
Стракан поводився досить чемно, але фраза пролунала як відверте прощання. Меґґі з усіх сил намагалася приховати розчарування.
— Е-е… ні. Це все. Вибачте, що потурбувала.
— Усе гаразд, — відповів господар. — Можу я попросити про послугу?
Її обличчя проясніло.
— Звісно, звісно.
— Доктора Гантера потрібно підвезти до готелю. Якщо ви зможете допомогти, мені не доведеться знову виходити з дому. Ви не проти, Девіде?
Я не був у захваті від думки, що доведеться сидіти в машині з репортеркою, яка вже колись пошила мене в дурні, але оскільки вона поверталася в селище, пропозиція мала сенс. Я вже був достатньо зобов’язаний Страканам.
— Якщо Меґґі не заперечує, — сказав я.
Вона кинула на мене погляд, який показав, що вона знає, про що я думаю.
— Залюбки.
— Маєте знову до нас завітати до від’їзду, — сказала Ґрейс, цілуючи мене в щоку. В мене запаморочилося в голові від мускусу її парфумів. Короткий дотик її губ залишив довгий спогад на шкірі. Коли вона відступила, я побачив, що Кемерон дивиться на мене з неприхованими ревнощами. Його закоханість була така відверта, що я не знав, збентежитися чи жаліти його.