Здавалося, настрій Стракана знову покращився, коли господар проводив нас у передпокій. Він відчинив вхідні двері, і нас зустрів порив холодного вітру та дощу. Ззовні біля дверей до стіни притулився забризканий брудом гірський велосипед, широкі кошики над заднім колесом надавали йому громіздкого вигляду.
— Скажіть мені, що Брюс не крутив сюди педалі за такої погоди? — охнула Меґґі.
Стракан усміхнувся:
— Він каже, що це підтримує його у формі.
— Клятий мазохіст, — пирхнула вона. Меґґі простягла руку Стракану. — Приємно знову зустрітися з вами, Майкле. Якщо передумаєте…
— Не передумаю. — Він усміхнувся, щоб пом’якшити відмову. В його очах спалахнув пустотливий блиск. — Можливо, якщо ви ласкаво його попросите, доктор Гантер дасть вам інтерв’ю замість мене. Я впевнений, що він із задоволенням читав про себе у вчорашній газеті.
Її обличчя спалахнуло. Вона нічого не сказала, коли ми рушили проти вітру до місця, де стояв старий проіржавілий «фольксваґен-міні», схожий на бідного родича поруч із «саабом» Стракана та чорним «порше-каєн», який, як я здогадався, належав Ґрейс.
Коли я залазив у машину, Меґґі боролася зі своїм великим червоним пуховиком.
— Обігрівач працює на повну, тож тут зваритися можна, якщо сидіти вдягненою, — пояснила вона, недбало кидаючи пальто на заднє сидіння. Червона тканина, наповнена пухом, непристойно хвилювалася, наче мішок, повний крові. Я не став знімати пальто. Довелося б надто довго виборсуватися з пов’язки.
Меґґі скривилася, тиснучи на старомодний важіль і намагаючись завести машину.
— Ну ж бо, клято таратайко, — буркотіла вона, поки двигун кашляв і скиглив. — Бабусина машина, вона вже нею не користується. Купа мотлоху, але стає в пригоді, коли я приїжджаю.
Машина ожила. Меґґі ввімкнула передачу й рушила до дороги. Я дивився у вікно, де провіяні вітром болота вже потроху зникали в сутінках, що насувалися.
— Ну, ви так і не скажете цього? — раптом запитала вона.
— Чого саме? — Я був настільки заклопотаний роздумами про те, яким курсом тепер піде розслідування, що насправді не помітив мовчання. Але Меґґі, очевидно, неправильно це зрозуміла.
— Що я збрехала на поромі. Коли сказала вам, що пишу роман.
Мені знадобилася мить, щоб зрозуміти, про що вона говорить. Пауза, здавалося, змусила Меґґі ще більше захищатися.
— Я репортерка, я просто виконувала свою роботу. Я не маю за це перепрошувати.
— Я вас про це не просив.
Вона кинула на мене невпевнений погляд.
— Тож без образ?
Я зітхнув. За зухвалим вчинком була приваблива вразливість.
— Без образ.
Їй ніби полегшало. На обличчі знову почав розквітати цей підозріло невинний вираз.
— Тож, не для протоколу, що, на вашу думку, сталося в котеджі?
Я мимоволі розсміявся:
— То ви не здаєтеся, ні?
Вона збентежено всміхнулася.
— Просто запитала. Мала спробувати.
Остання холодність між нами зникла. У мене не було сил злитися. І завтра до цього часу вона отримає набагато більше матеріалу для статті, ніж здатна собі уявити. Я відчув укол провини через таємне знання про хаос, який викликав на цьому віддаленому острові. Руна цього ще не знала, але її мирне існування мало бути зруйноване. І навіть я не уявляв, наскільки нищівне майбутнє нас чекає.
10
Меґґі підкинула мене до готелю, і я пішов шукати Елен — перепрошувати за те, що її машина злетіла з дороги. Вона відмахнулася від моїх вибачень.
— Не переймайтеся. Головне, що з вами все добре. Більш-менш, — додала вона з усмішкою, дивлячись на мою пов’язку. — Не кожному, хто заблукав на наших островах, так щастить.
Я не почувався дуже щасливим, коли впав на ліжко. Втома брала своє, синці пекли, плече пульсувало, мов зубний біль. Я ковтнув дві пігулки ібупрофену, що мені дав Кемерон, а потім знову спробував зателефонувати Дженні з готельного телефона. Ні мобільний, ні домашній так і не відповіли.
Я залишив повідомлення на обох, продиктував номер готелю й попросив перетелефонувати мені. Поклав слухавку, думаючи, де вона може бути. Вона мала б зараз повернутися з роботи, і навіть якби ще не повернулася, то мобільний завжди з нею.
Розгублений і спантеличений, я вийшов в інтернет, щоб перевірити електронну пошту. Саме тоді, коли я закінчував відповідати на останній лист, хтось постукав у двері номера.