— Що це в тебе там? — промимрив він. Пика, одутла від спиртного, розчервонілася від пива та віскі. Від нього несло припоєм, оливою і застарілим потом.
Я закрив ноутбук.
— Просто працюю.
Він повільно кліпав очима, намагаючись второпати, про що я. Я пригадав, як Броуді казав мені, що Ґатрі краще уникати, коли той п’яний. Запізно.
— Працюєш? — сплюнув він, забризкавши стіл слиною. Зневажливо глянув на ноутбук. — Це не робота. Робота — це те, що робиш ось цим.
Він підніс мені до обличчя стиснутий кулак. Той був завбільшки з дитячу голову, пальці потовщені старими шрамами.
— Від роботи брудняться. Ти колись ручки замастив?
Я подумав про те, як просіюєш попіл спаленого тіла чи намагаєшся викопати труп із замерзлої багнюки.
— Бувало.
Його губи скривилися:
— Херня. Ти гадки не маєш, що таке робота. Як ото ті виродки, що відібрали мого човна. Сидять тамо за столами у своїх довбаних банках, закони пишуть! Ніколи в житті не працювали!
— Може, сядеш, Шоне? — м’яко промовив один зі старих гравців у доміно. Нічого доброго з тієї пропозиції не вийшло…
— Я туто просто з людиною говорю. Граєш собі, то грай, — похмуро буркнув Ґатрі. Люто подивився на мене, злегка погойдуючись. — Ти тут з поліцією. Через теє тіло, — останнє пролунало мов звинувачення.
Я очікував, що він запитає, хто це був і як людина померла. Натомість він мене здивував.
— Так що тут? — Він знову потягнувся до мого ноутбука.
Я прикрив його рукою. Пульс почав прискорюватися, але я тримав голос рівним.
— Вибачте, це моє особисте.
Я тримав ноутбук, протистоячи дослідницькому тиску велетня. Ґатрі вистачило б сили забрати його в мене. Він ще не дійшов до цієї стадії, але я бачив, як його скуйовджений мозок зважує таку можливість.
— Просто хочу поглянути, — бовкнув він, і в його голосі вже було чутно погрозу.
Я б із ним не впорався навіть у своїй найкращій формі. Він був на голову вищий за мене, такий собі розбишака. Але мені вже було не до того. Надто погану добу довелося пережити.
І, зрештою, це моя робота.
Я вирвав у нього ноутбук.
— Я сказав ні.
Мій голос зірвався, але насамперед від злості. Ґатрі від здивування роззявив рота, та одразу стулив. Він стиснув кулаки, і я відчув, як усе скрутилося в животі від усвідомлення того, що не зможу зробити чи сказати нічого, що могло б перешкодити неминучому.
— Гей ти, здорованю, знову створюєш проблеми?
У двері ввійшла Меґґі Кесіді. Вона прямувала просто до Ґатрі, і я на хвилину злякався, коли побачив, яка вона мініатюрна поруч із цією горою. Та його обличчя розпливлося в широчезній усмішці.
— Меґґі! Чув, що ти повернулася!
Він огорнув її ведмежими обіймами. Вона здавалася ще меншою, стиснута в обіймах Ґатрі.
— То так, еге ж, я подумала, що мені краще зазирнути та подивитися, як у вас справи. Ну ж бо, постав мене на місце, здоровило дурнувате.
Тепер вони обоє всміхалися. Ґатрі вже забув про мене, загроза насильства в барі змінилася дитячим ентузіазмом.
Меґґі тицьнула його випнутий живіт, хитаючи головою з удаваним жалем.
— Сидів на дієті, Шоне? Змарнів, бідося.
Він розреготався.
— Скучив за тобою, Меґ. Вип’єш зі мною?
— Думала, ти вже й не спитаєш.
Меґґі хутко підморгнула мені й провела велетня до бару, усмішкою привітавши гравців у доміно.
Моя рука злегка тремтіла, коли я підняв склянку з віскі. Приплив адреналіну повільно спадав. Саме те, що мені потрібно, щоб завершити день. Бар поволі заповнювався. Кінрос із вісімнадцятирічним сином приєдналися до Меґґі з Ґатрі біля стійки. Посипалися дружні кпини й сміх. Я спостерігав, як червоніли на обличчі Кевіна Кінроса жорстокі горбки вугрів, коли з ним розмовляла Меґґі. Він майже не відривав від неї очей, поки вона балакала з його батьком, але швидко опустив погляд, коли жінка глянула в його бік.
«Брюс Кемерон не єдиний закоханий на острові», — подумав я.
Дивлячись на цю компанію, як їм тепло та невимушено одне з одним, я раптом гостро усвідомив, що не належу до них. Це були люди, які народилися й виросли тут, які, ймовірно, помруть у цій самій закритій громаді. У них була спільна ідентичність, спорідненість, що переважала над іншими зв’язками. Навіть Меґґі, яка залишила острів багато років тому, так само була його частиною. Такі чужинці, як я, чи «ті, що понаїхали», як Броуді чи Стракани, ніколи не досягнуть цього статусу.