— Що з вашою рукою? — вигукнула Анна, дивлячись на мою пов’язку.
— Впав.
Вона трішки подумала.
— Треба дивитися, куди йдете, — впевнено зауважила дівчинка й зосередилася на пластівцях.
— Анно, — докорила Елен, але я розсміявся.
— Так, мабуть, справді треба.
Заходячи до бару, я все ще всміхався, мій похмурий настрій зник. Ну то що, як телефони не попрацюють день-два? Це була незручність, а не питання життя чи смерті. Фрейзер уже доїдав сніданок, поглинаючи величезну тарілку яєчні з беконом і ковбасою. Він був з похмілля, але не такий, як минулого ранку. Безсумнівно, перспектива прибуття команди підтримки позбавила його ентузіазму.
— Ви вже говорили з Дунканом? — запитав я, сідаючи. Я все думав, як фургон витримує цей вітер. Хлопцеві там було, м’яко кажучи, не дуже зручно.
— То так, він у порядку, — буркнув сержант. Сунув мені свою рацію. — Дуже хоче, щоб ви йому зателефонували.
Я відчув, як у мене псується настрій, раптом усвідомивши, що новина гарною не буде. Так і сталося.
— Буря все зіпсувала, — одразу сказав Воллес. Радіозв’язок був такий поганий, що здавалося, наче він телефонував з іншого кінця світу. — Ми не зможемо доставити до вас слідчу групу, взагалі нікого.
Попри те що я був готовий до такого повороту, звістка мене вразила.
— А коли зможете?
Його відповідь загубилася в тріскотливій хвилі статичних розрядів. Я попросив його повторити.
— Кажу ж, не знаю. Рейси та пороми до Сторновея скасовано до подальшого повідомлення, а прогноз погоди на найближчі кілька днів невтішний.
— А гелікоптер берегової охорони? — запитав я, знаючи, що його іноді використовують для перевезення команд поліції на важкодоступні острови.
— Жодного шансу. Шторм наробив біди з кораблями, тож ніхто не покине рятувальні роботи заради трупа місячної давнини. А якби й могли, висхідні потоки зі скель Руни створюють проблеми для гелікоптерів навіть у найкращі часи. Я не ризикну надіслати команду. Вибачте, але наразі вам просто доведеться сидіти, де сидите.
Я потер скроні й спробував угамувати настирливий біль, що охопив голову. Наступні слова Воллеса заглушили чергове дзижчання розрядів.
— …дали вказівку залучити до цього Ендрю Броуді. Я знаю, що він на пенсії, але він був старшим кримінальним інспектором у двох розслідуваннях вбивств. Поки ми не зможемо залучити більше людей на місці, його досвід буде корисним. Послухайте, що він вам скаже, — він зробив паузу. — Ви розумієте, що я кажу?
Усе було досить зрозуміло. Я б також не хотів, щоб Фрейзер залишався головним. Я намагався не дивитися на сержанта, простягаючи йому рацію.
Очевидно, йому вже повідомили цю новину. Він сердито дивився на мене, забираючи рацію, ніби це була моя провина.
— Ви вже говорили з Броуді? — запитав я.
Не варто було такого казати. Фрейзер тицьнув виделкою в шматок бекону.
— Це може почекати, поки я закінчу снідати. І завезу Дункану попоїсти. — Його вуса ворушилися, він сердито жував. — Поспіху вже такого нема, еге ж?
Можливо, поспіху й не було, але я волів би, щоб Броуді дізнався про це раніше, ніж пізніше.
— Піду повідомлю йому.
— Якщо ваша ласка, — буркнув Фрейзер, з таким притиском розрізаючи яйце, наче прагнув роздерти тарілку. Він усе ще їв, коли я закінчив свій сніданок, і всім своїм виглядом показував, що не поспішав. Залишивши його дутися, я запитав у Елен дорогу до дому Броуді, насилу одягнув пальто й вирушив.
Щойно я вийшов надвір, вітер ледь не звалив мене з ніг. Він верещав і рвався, немов в істериці. Поки я дістався набережної, розболілося плече, бо весь час доводилося опиратися поривам вітру. За скелями самотній форпост Стек-Россу майже заховався за білим туманом, буруни врізалися в його основу. У гавані човни билися об причали, пором кидало на бетон пристані, шини вантажівок вздовж краю глухим стуком відповідали на удари.
Броуді жив на протилежному березі гавані. Тримаючись якомога далі від колючих бризок, я перетнув набережну. Тут скелі виростали з невеликого галькового пляжу, біля якого стояла об’ємна гофрована металева халупа. Поруч — складені під брезентом купи будівельного приладдя. Подвір’я навколо було завалене гнилими уламками старих човнів. З одного боку, піднятий на блоки для ремонту, висів старий рибальський човен. Його дерев’яний корпус був частково обдертий, і вигнуті лонжерони рами нагадували скелет грудної клітки. Я здогадався, що це старий човен, який ремонтував Ґатрі. Якщо так, роботи в нього було ще повно.