Будинок Броуді стояв далеко від гавані — акуратне бунгало, яке якимось чином уникло пластикових модифікацій вікон і дверей, які отримали його сусіди. Я подумав, що, мабуть, неприязнь до Стракана змусила старого інспектора відмовитися від можливості відремонтувати будинок разом з іншими.
Броуді одразу відчинив двері. Схоже, він на мене чекав.
— Заходьте.
Усередині пахло кухнею та сосновим дезінфекційним засобом. Маленький охайний будиночок, усе по-холостяцьки, без прикрас. В обкладеному кахлями каміні вітальні шипів газовий вогонь. Посеред камінної полиці стояла фотографія жінки й дівчини. На вигляд не нова, — я здогадався, що це його дружина з дочкою.
Ми зайшли до кімнати. Бордер-колі підняла очі, висунувши морду зі свого кошика, помахала хвостом і знову заснула.
— Чашку чаю? — запитав Броуді.
— Ні, дякую. Вибачте, що зайшов без попередження, телефони не працюють.
— То так, я знаю.
На ньому був товстий кардиган. Він стояв перед вогнем, засунувши руки в кишені, і чекав.
— Ви мали рацію. Це вбивство, — сказав я.
Новину він прийняв спокійно.
— Ви певні, що маєте мені про це казати?
— Воллес хоче, щоб ви знали. — Я пояснив, що мені вдалося знайти і що сказав суперінтендант.
Броуді всміхнувся.
— Закладаюся, Фрейзеру сподобалося. — Але він одразу знову став серйозним. — Випадкова смерть — це одне, а вбивство змінює все. Я припускаю, що є шанс, що вбивця не з острова, але такий шанс досить непевний. Жертва потрапила на Руну з якоїсь причини, і я гадаю, що він і був тією причиною. Як вона сюди дісталася, наразі не має значення. Але гадаю, ми можемо припустити, що вбивця був місцевим і що жертва його знала.
Я вже сам дійшов такого висновку.
— Я досі не можу зрозуміти, чому хтось спалив тіло й залишив його в котеджі замість того, щоб поховати чи викинути в море, — сказав я. На відміну від Фрейзера, я не міг повірити, що вбивця молодої жінки був просто недолугим. — Особливо якщо вбивця живе на Руні. Навіщо залишати його там на кілька тижнів, чекаючи, щоб його знайшли?
— Можливо, лінь чи зарозумілість. Або нерви. Потрібна неабияка мужність, щоб повернутися на місце злочину. — Броуді розчаровано похитав головою. — Боже, якби ж то Воллес послав сюди повну команду, коли мав нагоду. Можливо, ми вже ідентифікували б жертву. З’ясувати, хто її вбив, було б набагато легше, якби ми знали, хто вона.
— Хіба ми нічого не можемо зробити?
Він зітхнув.
— Просто зачекайте, поки шторм закінчиться, і сподівайтеся, що ми зможемо тримати все в секреті до тих пір. Буде зайве, якщо люди дізнаються про розслідування вбивства, перш ніж сюди прибудуть хлопці з великої землі.
Колись я був частиною спільноти, яку розривали страх і підозри, і я не хотів повторювати цей досвід. Але все одно було неправильно приховувати справу від острів’ян.
— Ви хвилюєтеся, як вони відреагують? — запитав я.
— Певною мірою, — погодився Броуді. — Вбивство чи ні, такі острівні громади не люблять зовнішнього втручання. Але мене більше хвилює те, що може зробити вбивця. Зараз він усе ще вважає, що знахідку списують на випадкову смерть, але якщо дізнається, що це не так, тоді всі ставки буде скасовано. І я б краще не ризикував, поки на острові лише двоє поліціянтів.
Броуді неуважно поплескав по кишенях кардигана.
— На камінній полиці, — підказав я йому.
Він сором’язливо всміхнувся, взяв пачку цигарок.
— Я намагаюся не палити вдома. Дружина це ненавиділа, а після п’ятнадцяти років шлюбу ти вже начебто й привчився. Як собака Павлова.
— Це вона з дочкою? — Я показав на фотографію.
Він сам дивився на фото, несвідомо крутячи в пальцях цигарку.
— Так, Джіні із Ребекою. Бекі була б… о, тут їй близько десяти. Ми з її матір’ю розійшлися приблизно через рік. Зрештою вона вийшла заміж за страхового брокера.
Він знизав плечима: що тут поробиш.
— А дочка?
Броуді трохи помовчав.
— Вона мертва.
Мов удар кулаком у живіт.
Фрейзер сказав, що дочка Броуді втекла, та й по всьому.
— Перепрошую. Я не знав, — зніяковів я.
— Нічого, ви не винні. У мене немає жодних доказів. Але я знаю, що вона померла. Відчуваю. — Він подивився на мене. — Воллес мені трохи про вас розповів. Ви теж були батьком, тож розумієте, про що я. Зникає частина вас.
Мені було неприємно, що Воллес дозволив собі розповісти йому мою історію. Навіть зараз, коли чужі люди говорять про смерть Кари та Аліси, це здається втручанням в особисте. Але водночас я розумів, що Броуді мав на увазі.