Пакети з доказами, з попелом і кістками, які я зібрав до того, як перервав обстеження, лежали в калюжах з водою, але начебто лишилися неушкодженим.
— Заберімо звідси пакети, — сказав я Броуді. — Мені потрібен мій кейс із фургона.
— Я принесу, — гукнув від порога Дункан. Я не знав, що він увійшов за нами. Фрейзера не було й сліду.
— Візьміть із собою стільки пакетів, скільки зможете нести, — сказав я йому. Мене пересмикнуло, коли від раптового пориву вітру вцілілий дах над нами здригнувся й зарипів. — І поспішайте.
Коли Броуді та Дункан виносили мішки з речовими доказами до фургона, я звернув увагу на решту останків. Було щось нескінченно сумне в житті, зведеному до цього: кількох обвуглених фрагментів, які от-от розвіє бурхлива стихія. Принаймні фотографії, що я зробив у перший день, забезпечать візуальну фіксацію. Небагато, але краще, ніж нічого.
Коли Дункан повернувся з моїм кейсом, я накинув комбінезон на пов’язку, натягнув хірургічну рукавичку й поспішив до тіла. Працюючи якнайшвидше, вклав череп і щелепну кістку в пакети для речових доказів і заходився збирати з підлоги фрагменти черепа та розсипані зуби.
Щойно закінчив, як дах застогнав. Черепиця впала й розбилася об підлогу лише за кілька футів від мене.
— Гадаю, вам треба поспішити, — сказав Броуді з порога.
— Я й так поспішаю.
Раптом здалося, що вітер стих. Зненацька запала тиша, яку порушував лише каскад дощу, що ллявся на підлогу.
— Звук такий, ніби вщухає, — з надією сказав Дункан.
Але Броуді схилив голову, прислухався. Почувся віддалений рвучкий стогін, наче потяг, що гуркотів до нас.
— Ні, він змінив напрямок, — сказав Броуді.
І тоді вітер знову вдарив у котедж.
Мене забризкало попелом і глиною. Здавалося, вітер увірвався просто до кімнати. Над нами скрипів і стогнав дах, стара деревина опиралася й протестувала, черепиця валилася на підлогу.
— Ходімо! — крикнув Броуді, перекриваючи галас і штовхаючи Дункана до дверей.
— Ще ні! — крикнув я. Я ще не запакував уцілілу руку й ступні — вони нам були потрібні для аналізу відбитків пальців і м’яких тканин. Але перш ніж я встиг щось зробити, почувся гучний удар. Це обвалювався дах.
— Тікайте! — крикнув Броуді.
Я висмикнув руку, коли він зірвав мене на ноги.
— Кейс із обладнанням! — заволав я.
Броуді вихопив кейс, не зупиняючись. Уламки сипалися навколо нас, коли ми бігли через кухню. З-за нашої спини пролунав потужний гуркіт, і на мить, коли здавалося, що серце завмерло, я подумав, що валиться весь будинок. Але ми вже були надворі, цілі.
Задихаючись, ми обернулися й озирнулися. Весь дах котеджу обвалився. Шматок його був відірваний, а решта впала, зруйнувавши більшу частину однієї стіни. Кімната, де ми стояли всього кілька секунд тому, була похована під уламками.
Разом із рештою останків загиблої жінки.
Фрейзер і Дункан стояли поруч, із ошелешеними обличчями.
— Боже милий, — видихнув Фрейзер, глянувши на мене. Я подивився на себе. Білий комбінезон був забризканий і вкритий мокрим попелом. Я відчував попіл на обличчі, розмазаний, як знак покути перед Великоднем. Але Фрейзер дивився не на це. Я досі стискав у кулаці руку мертвої жінки, немов частину манекена з виставкового залу.
12
Ми забрали пакети з доказами в селище. Єдиним іншим варіантом було залишити їх у фургоні, але хоча кістки та попіл могли зберігатися там, руку жінки потрібно було тримати за низької температури, щоб не втратити тканину в стані розпаду. А в автофургоні не було холодильника.
Дункан згадав про медпункт. Нам доведеться узгодити це з Кемероном і, ймовірно, зі Страканом, оскільки він його фінансує. Але тепер у нас не було іншого вибору, крім як забрати останки з місця злочину, і це було єдине очевидне місце, куди їх можна було скласти.
Фрейзер усе ще бурчав. Він дав зрозуміти, що знімає із себе будь-яку відповідальність за наші дії.
— Я не казав, що ви можете це зробити, — нагадав він, поки ми завантажували мішки з доказами в «рендж-ровер», — це було ваше рішення, не моє.
— Ви вважаєте, що краще було б залишили їх на місці? — Броуді кивнув у бік котеджу, що лишився без даху. — Пояснювати слідчій групі, що ми стояли поряд і дивилися, як тіло засипає уламками?
— Я просто заявляю, що я до цього не причетний. Самі скажете Воллесу.