Нам досі не вдалося зв’язатися із суперінтендантом. Я був готовий (не надто) пожаліти Фрейзера. За цими словами стояв чоловік, який відчайдушно не хотів визнати, що втратив контроль над ситуацією, і якому не вистачало ні знань, ні досвіду, ні вміння впоратися з нею.
— Не переживайте, я скажу. — У м’який тон Броуді вдалося якимось чином вкласти всю свою зневагу. — До речі, з огляду на те, як ви демонстративно вмиваєте руки, можете замінити Дункана на цьому посту. Він може привести себе до ладу в мене вдома, коли допоможе доправити докази до медпункту.
— Сидіти тут? — ошелешено бовкнув Фрейзер. — Чого б це? Нічого ж не залишилося!
Броуді знизав плечима.
— Тут досі місце злочину. Але якщо хочете пояснювати Воллесу, чому залишили його без нагляду, то ваша справа.
Дункану вочевидь було неприємно чути цю розмову:
— Та нічого, я можу залишитися.
— Ви чергували всю ніч, — втрутився Броуді, перш ніж Фрейзер встиг відповісти. — Я впевнений, що сержант Фрейзер не вимагатиме від молодшого офіцера зробити щось, до чого сам не готовий.
Обличчя Фрейзера стікало отрутою.
— Так, гаразд. — Він тицьнув пальцем у Дункана. — Але я хочу, щоб ти повернувся не пізніше шостої. Цю ніч ти теж чергуєш. — Він кинув на Броуді переможний погляд. — Ми не можемо залишити місце злочину без нагляду, правда?
Я побачив, як у старого поліціянта стислися зуби та напружилася щелепа, але він нічого не сказав, коли Фрейзер ішов до фургона. Тільки всміхнувся до стурбованого Дункана.
— Ну ж бо, синку. Можеш душ прийняти, якщо схочеш.
Я їхав у «рендж-ровері» з Дунканом, а Броуді — слідом за нами на своєму авто. З великим полегшенням ми сховалися від вітру та дощу. Плече боліло — певно, йому дісталося, коли я вибігав із котеджу. Я відкинув голову назад і заплющив очі. Наступне, що я пригадую, — це голос Дункана, який будив мене:
— Докторе Гантер? Мені зупинитися заради неї?
Я сів, кліпаючи очима. Попереду нас на узбіччі стояв «порше-каєн», який я бачив біля дому Стракана. Біля нього махала рукою Ґрейс, звісно ж, у своїй білій парці.
— Так, мабуть, треба.
Ми під’їхали, вітер шмагав її волосся. Я опустив вікно.
— Девіде, дякувати Богові! — Вона осяяла мене усмішкою. — Така дурна халепа, я саме їхала до селища, а в цій клятій машині закінчився бензин. Ви не проти мене підвезти?
Я вагався, думаючи про пакети з доказами, які виднілися за заднім сидінням. Броуді пригальмував за нами — дорога була завузькою, щоб розминулося дві машини. Я думав, чи не запропонувати їй поїхати з ним, але, з огляду на холодні стосунки Броуді з її чоловіком, передумав.
— Якщо це проблема, я піду пішки, — сказала Ґрейс, її усмішка згасла.
— Це не проблема, — відповів я і повернувся до Дункана: — Ви не заперечуєте?
Він посміхнувся:
— Усе чудово. — Хлопець уперше побачив дружину Стракана. — Тобто звичайно, без проблем.
Я сів позаду, пропустивши Ґрейс на переднє сидіння, попри її протести. Ніжний мускус її парфумів наповнив автомобіль. Я намагався не всміхатися, зауваживши, що Дункан помітно розправив плечі.
Я представив їх одне одному, Ґрейс обдарувала констебля сліпучою усмішкою:
— Ви, мабуть, той молодий чоловік, якого вони залишили у фургоні.
— Так, мем.
— Бідненький. — Вона співчутливо торкнулася його руки. Навіть із заднього сидіння я бачив, як почервоніли вуха Дункана. Не думаю, що Ґрейс усвідомлювала, яке враження справляла на юнака. Вона обернулася, щоб поговорити зі мною, а Дункан намагався зосередитися на дорозі.
— Дуже дякую, що зупинилися. Я така дурепа, що без бензину залишилася. На острові немає заправки, доводиться заливати бак з контейнерів. Я була впевнена, що Майкл сказав, ніби заправив машини того тижня. А може, то було позаминулого? — Вона трішки поміркувала над цією загадкою й легковажно її відкинула. — Ну то добре. Може, це навчить мене перевіряти показники перед поїздкою.
— Куди вас підвезти? — запитав я.
— До школи, якщо вам зручно. Сьогодні вранці у мене уроки малювання.
— Чи буде там Брюс Кемерон?
— Гадаю, так. А що?
Не вдаючись у подробиці, я пояснив, що сталося в котеджі й чому нам потрібно скористатися медпунктом.
— Боже, жах який, — скривилася Ґрейс. — Я певна, Брюс не буде проти.
Я не був настільки впевнений, але не уявляв, що Кемерон зможе їй відмовити. Коли ми дісталися школи, Ґрейс поспішила всередину, а я залишив Дункана охороняти останки й пішов розповісти Броуді, що відбувається.
— Має бути цікаво, — сказав він, вилазячи з машини.