— Ви думаєте, що то був убивця?
Броуді повільно кивнув.
— Я думаю, ми маємо розглянути цю версію. Ми привезли сюди останки, це його неминуче збентежило, уже не кажучи про те, що їх досліджує судмедексперт. Мене хвилюють його подальші дії.
Не дуже втішна думка. Броуді помовчав над нею кілька секунд.
— Думаю, мені буде спокійніше, якщо ми все-таки замкнемо клуб сьогодні ввечері, — продовжив він. — У сільському магазині продаються ланцюжки та навісні замки. Можемо щось там підібрати, щоб зробити це місце принаймні трохи безпечнішим. Не бачу сенсу ризикувати.
Я теж не бачив, якщо вже на те пішло.
Броуді по-діловому кивнув у бік черепа, який лежав на металевому столі.
— Як просувається?
— Повільно. Намагався знайти якусь підказку щодо того, хто вона.
— Ви можете зробити це з того, що залишилося? — здивовано запитав Броуді.
— Не знаю. Але можу спробувати.
Я повернувся до столика, де лежав череп, і ввімкнув галогенну лампу, Броуді та Дункан підійшли подивитися.
— Стан зубів цікавий.
Вони потріскалися від вогню, але до того були дуже гнилими. Навряд чи в якомусь із них є пломби, або, як і є, то старі. Очевидно, вона роками не бувала в стоматолога, що свідчить про те, що жертва, вочевидь, походила з бідного соціального прошарку. Представники середнього класу здебільшого доглядають за своїми зубами. До того ж її зуби були не просто погані; деякі з них виявилися стертими майже до ясен. Для людини такого молодого віку це була промовиста ознака вживання важких наркотиків.
— Ви думаєте, вона була наркоманкою? — запитав Броуді.
— Я б так сказав.
Дункан підвів очі.
— Я думав, що більшість наркоманів худі. Хіба ви не казали, що цей ефект ґнота означає, що вона має зайву вагу?
Доречний коментар.
— Мабуть, у неї було більше жиру, ніж у середньому, так. Але багато залежить від обміну речовин і того, як сильно вона вживала. Це не означає, що вона не вживала наркотики. Але є ще дещо. Пам’ятаєте, як я сказав, чому її ноги не обгоріли?
— Недостатньо м’яса на них? — припустив Дункан.
— І жодної тканини, яка б відіграла роль ґнота. На ній були кросівки, але без панчіх чи колготок. Чи шкарпеток. Я б припустив, що вона була одягнена в щось на кшталт спідниці з жакетом чи коротким пальтом. Дешева легкозаймиста тканина, напевно, з неї вийшов хороший ґніт.
Я подивився на залишки черепа, засмучений тим, як жорстоко ми розкривали її життя. Але це був єдиний спосіб зловити того, хто зробив це з нею.
— Отже, ми маємо молоду жінку, яка серйозно вживала наркотики, яка запустила себе настільки, щоб у неї згнили зуби, і яка була бідно одягнена, з голими ногами в лютому, — продовжив я. — Що це говорить про її спосіб життя?
— Вона була повією, — виснував Дункан, цього разу майже переконано.
Броуді задумливо потер підборіддя.
— Є лише одна причина, чому працьовита дівчина приїхала б аж сюди.
— Відвідати клієнта? — запитав я.
— Мені важко придумати іншу причину. Ми вже припускали, що вона знає свого вбивцю. І це пояснило б, чому ніхто начебто не знав, що вона була на острові. Чоловіки, які платять за секс, зазвичай цього факту не афішують.
Але щось у його міркуваннях мені здалося не зовсім правильним.
— Однак це до біса довгий шлях для такого домашнього візиту. І навіщо ризикувати й приводити повію на Руну, якщо хвилюєшся, що люди дізнаються? Логічніше було б піти до неї, ніж привести її сюди.
Броуді замислився.
— Є ще одна можливість. Вона не перша повія, яка намагалася шантажувати клієнта. З огляду на її звичку до наркотиків, вона могла подумати, що подорож того варта, якщо можна заробити грошей.
Правдоподібна теорія. Шантаж був достатньо вагомим мотивом для вбивства, і він відповідав фактам, які ми мали досі. Не те щоб їх було багато.
— Можливо, ви маєте рацію, — сказав я, надто втомлений, щоб далі намагатися зрозуміти ситуацію. — Але ми лише здогадуємося. Я насправді не знаю достатньо для подальших припущень на цьому етапі.
— То так, правду кажете, — рішуче погодився Броуді. — Але думаю, коли ми дізнаємося, з ким вона хотіла тут побачитися — і навіщо, — ми знайдемо її вбивцю.
Дивлячись на мокрі сліди, що сохнуть на підлозі, я гадав, чи не знайшов нас уже сам вбивця.
Броуді зголосився залишитися в медпункті, щоб я міг повернутися в готель, щось поїсти й купити в сільській крамниці навісний замок з ланцюжком.
— Вам потрібна перерва. Вигляд у вас геть кепський. — Він відсунув стілець перед дверима й всівся.