Я постукав у двері, й голоси замовкли.
— Хвилинку, — вигукнула Елен.
За мить вона відчинила двері. Мене огорнув дріжджовий запах теплого хліба.
— Вибачте. Просто дістаю хліби з духовки.
Вона була сама. Її співрозмовник, мабуть, вийшов через чорний хід. Елен діставала хліб із форм, але я помітив, що вона плаче.
— Усе гаразд? — запитав я.
— Так, добре. — Але вона трималася до мене спиною.
Я вагався, а потім дістав плитку шоколаду.
— Я ось приніс для Анни. Сподіваюся, ви не проти, їй можна шоколад?
Вона посміхнулася, витерла останні сльози.
— Ні. Дуже мило з вашого боку.
— Ви точно впевнені?..
— Зі мною все гаразд. Справді. — Вона ще раз всміхнулася мені, цього разу веселіше.
Я пішов. Ми не настільки добре знайомі, щоб розпитувати чи лізти зі співчуттям. Але я не міг не гадати, що за чоловік був у Елен і чому вона хотіла приховати його візит.
Або чому він змусив її плакати.
14
Після гарячого душу та зміни одягу мені стало легше. Я вже використав усе, що спакував для поїздки до Ґрампіанів, і зазначив собі, що треба запитати Елен, чи можна десь попрати речі. Плече все ще боліло, але душ допоміг, і два ібупрофени, які я прийняв, почали діяти. Тож я спустився на перший поверх, щоб щось поїсти.
Проте біля бару зупинився. Не хотілося заходити. Навіть до цього я почувався аутсайдером, але тепер ступінь моєї ізоляції раптово зріс. Попри моє переконання, що вбивця жінки має бути на острові і, можливо, це навіть хтось, кого я бачив, це досі особливо ніяк на мене не впливало. Я тут, щоб виконувати свою роботу. Однак тепер хтось пробрався до клубу, хтось шпигував за мною, і я не мав уявлення, хто й чому.
Чомусь здавалося, що межу перетнуто.
«Не впадай у параною. І пам’ятай, що сказав Броуді: доки сюди не прибуде команда підтримки, найкращий захист — не повідомляти те, що ми знаємо».
Я штовхнув двері до бару. Погода, схоже, розігнала частину клієнтів. Я з полегшенням побачив, що Ґатрі та Карен Тейт ніде не видно, а з гравців у доміно прийшов лише один. Він сумно сидів за столом, і перед ним чекала коробка з грою.
Але Кінрос був на місці. Мовчки дивився у свою пінту, а його син сором’язливо згорбився на барному стільці поруч. Фрейзер теж прийшов і сидів за столом сам, атакуючи тарілку, наповнену сосисками з овочевим пюре. Очевидно, він не гаяв часу на повернення, щойно Дункан змінив його у фургоні.
Біля його тарілки стояла чарка віскі, сповіщаючи, що він не працює, а рум’янець на обличчі сержанта спричиняв сумніви, що то перша.
— Боже, я помираю з голоду, — пробуркотів він, нагрібаючи виделкою картоплю, коли я сів за його стіл. У вусах застрягли крихти їжі. — По-перше, не їв цілий день. Можу вам сказати, це не жарт чергувати у фургоні в цю кляту погоду.
«Він не здавався таким стурбованим, коли там сидів Дункан», — іронічно подумав я.
— Чи казав вам Дункан, що у нас є зловмисник? — запитав я стиха.
— Так. — Він зневажливо помахав виделкою. — Мабуть, кляті дітлахи.
— Броуді не впевнений щодо цього.
— Я б не звертав особливої уваги на те, що він каже, — пирхнув сержант, дожовуючи ковбасу. — Дункан сказав, що ви вирішили, ніби мертва жінка була повією зі Сторновея. Так?
Я роззирнувся навколо — переконатися, що ніхто не чує.
— Я не знаю, звідки вона. Але думаю, що вона, ймовірно, була повією, так.
— І, судячи з усього, наркоманкою. — Він запив їжу ковтком віскі. — Якщо хочете знати мою думку, вона припхалася сюди, щоб обслуговувати підрядників, і один із них виявився занадто грубим. Нічо такого.
— Чотири-п’ять тижнів тому, коли її вбили, тут не було підрядників.
— То так, добре, з усією повагою, але я не розумію, як можна сказати напевно, коли це сталося, за тими рештками, що залишилися. За такої холодної погоди вони могли б лежати там місяцями. — Він помахав мені ножем. — Ще згадаєте мої слова: той, хто її вбив, уже повернувся або на Льюїс, або на велику землю.
Я переглянув свою оцінку того, скільки віскі вже видудлив Фрейзер. Але сперечатися не збирався.
Він уже все вирішив, а такі незручні дрібнички, як факти, не змінять його вердикту. Мені не хотілося далі слухати його теревені, і я вже думав попросити в Елен сендвічів із собою, коли торф’яна плита у вогнищі спалахнула від раптового пориву холодного повітря. Через мить до бару ввійшов Ґатрі, заповнюючи дверну пройму своєю масою.
Я відразу зрозумів, що щось не так.
Він люто глянув туди, де сиділи ми з Фрейзером, прошепотів щось Кінросу. Капітан порома спохмурнів, обернувся й витріщився на нас. Його син тривожно спостерігав за їхніми діями, а вони з Ґатрі підійшли до нашого столика. Захоплений їжею, Фрейзер не помітив цих пересувань, поки вони не стали над нами. Сержант роздратовано підвів очі.