— Що таке? — огризнувся й продовжив жувати.
Кінрос дивився на нього як на якусь неприємну й непотрібну істоту, що потрапила в рибальську сітку.
— Для чого вам замок?
Я дорікнув собі за те, що не передбачив цього. Знаючи, що ми влаштувалися в медпункті, гадати, до чого тут замок, довго не треба. І я мав розуміти, що Кемерон, мабуть, не єдиний, кому наша присутність не до шмиги.
Фрейзер нахмурився.
— Замок? Що ви в біса верзете?
— Я купив замок, — пояснив я йому, — для клубу.
Він був набурмосився, що його не повідомили раніше, але спокуса їжі та віскі перемогла. Він жестом вказав на мене й повернувся до тарілки.
— Ось так. Тепер ви знаєте.
Ґатрі склав м’язисті руки на видатному череві. Цього разу він не був п’яним, але й щасливим не був.
— І хто сказав, що ви можете закрити нам доступ до нашого, мать його так, селищного клубу?
Фрейзер опустив ніж і вилку й сердито поглянув на нього.
— Я сказав. Там побував зловмисник, тож тепер ми його замикаємо. Маєте якісь заперечення?
— То так, правда ваша, холера його мать, маємо, — пробурчав Ґатрі, погрозливо опустивши руки. Довгі й м’язисті, мов у мавпи, вони висіли по боках. — Це, бляха, наш довбаний клуб.
— То подайте скаргу, — відповів Фрейзер. — Приміщення використовується для потреб поліції. Це означає, що вхід туди заборонено, доки ми не скажемо.
Очі Кінроса запалали над темною бородою.
— Можливо, ви не почули. Це наш селищний клуб, а не ваш. І якщо ви думаєте, що можете прийти сюди та заблокувати нам доступ до наших будівель, то вам потрібно подумати ще раз.
Я втрутився, поки все не вийшло з-під контролю:
— Ніхто не хоче нікого блокувати, це ненадовго. І ми спершу узгодили із Ґрейс Стракан.
Я подумки перепросив Ґрейс за те, що вплутав її ім’я, але воно спричинило саме той ефект, на який я сподівався. Кінрос і Ґатрі перезирнулися, невпевненість стала на заміну войовничості, що панувала хвилину тому.
Кінрос потер шию.
— Ну, як місіс Стракан сказала, що все гаразд…
«Дякувати Богові». Але моє полегшення було передчасним. Можливо, через віскі, а може, відчуваючи, що Броуді підірвав його авторитет, але з якоїсь причини Фрейзер вирішив залишити останнє слово за собою.
— Ви можете вважати це попередженням, — прогарчав він, тицяючи товстим пальцем у Кінроса. — Наразі маємо розслідування вбивства, і якщо знову спробуєте втрутитися, то повірте мені, пошкодуєте, що не залишилися на своєму довбаному поромі!
Весь бар затих. Усі в кімнаті витріщилися на нас. Я намагався стримати вираз розчарування на обличчі. «Клятий ідіот!»
Кінрос остовпів:
— Розслідування вбивства? Відколи?
Із запізненням Фрейзер зрозумів, що наробив:
— Не ваше діло, — вигукнув він. — Тепер, якщо ви не проти, я хотів би доїсти свою вечерю. Розмову закінчено.
Він знову нахилився над тарілкою, але не зміг зупинити рум’янець, що залляв шию. Кінрос дивився на нього вниз, задумливо закусивши губу. Він кивнув до Ґатрі.
— Ходім, Шоне.
Вони повернулися до бару. Я витріщився на Фрейзера, але він копирсався в тарілці й уникав мого погляду. Нарешті похмуро глянув на мене.
— Що таке? Вони самі скоро дізнаються, коли сюди прибуде слідча команда. Нічо такого.
Я був надто розлючений, щоб коментувати. Єдина річ, яку ми сподівалися замовчати, — і Фрейзер усе розпатякав. Я підвівся, не бажаючи більше залишатися в його компанії.
— Я краще піду замінити Броуді, — сказав я й пішов попросити Елен зробити мені сендвічів.
Броуді досі сидів у коридорі, де я його залишив, і охороняв двері до медпункту. Коли я зайшов, він нахилився, зсунувся на край сидіння, але розслабився, побачивши, що це я.
— Ви швидко. — Він підвівся й потягнувся.
— Вирішив перекусити тут.
Я прихопив з готелю ноутбук. Поставив його й дістав із кишені пальта замок і ланцюжок. Простягнув Броуді запасний ключ.
— Ось. Вам теж знадобиться.
Узявши його, він запитально подивився на мене.
— Чи не варто віддати запаску Фрейзеру?
— Ні, бо він і так біди наробив.
Броуді стиснув губи, коли я описав, що щойно сталося в барі готелю.
— Клятий дурень. Ще цього не вистачало. — Він на мить замислився. — Слухайте, може, ви хочете, щоб я тут залишився на деякий час? Зараз прогуляю Бесс, і мені більше нічого робити.