Біль пронизав плече, і ноутбук вилетів з рук. Я впав на підлогу. Але мене врятувало падіння. Наче в раптовому запливі в термоклин[12], біля підлоги зібралася смуга відносно чистого повітря. «Дурний! Треба було второпати!» Я панікував і втратив ясність думки. Тримаючи обличчя притиснутим до підлоги, я жадібно ковтнув повітря, шукаючи ноутбук. Немає. «Облиш це!» Я поповз до виходу. Вихор диму відчинив подвійні двері прямо переді мною.
Зробивши востаннє глибокий вдих, я підвівся на ноги й потягнув за ручки. І почув брязкіт замкненого ланцюга. Шок і страх паралізували мене. Я зовсім забув про замок. «Ключ. Де ключ?» Не міг згадати. «Думай!» Я віддав запасний Броуді, але де мій? Зірвавши зубами рукавичку, я гарячково обшукав кишені. Нічого. Боже, ключ лишився в медпункті.
І раптом я намацав тонку металеву смужку в задній кишені. «Дякую, Боже!» Я тримав його, знаючи, що якщо впущу, мені кінець. Вогонь вчепився мені в спину. Груди здіймалися, поки я намагався вставити ключ у замок, але вдихнути я не наважувався, бо вдихнув би дим, а не повітря, жар обпік би легені. Рука не слухалася, замок уперто опирався.
Нарешті щось клацнуло, і замок відчинився.
Я рвонув замок, ланцюг зі скрипом ковзнув по ручках. Я розчахнув двері, сподіваючись, що веранда діятиме як шлюз, даючи мені змогу вибратися до того, як свіже повітря підживить вогонь. Так і вийшло, але лише частково. Обличчя миттєво відчуло холод, а потім мене огорнув порив спеки й диму. Я вискочив із нього, заплющивши очі, борючись із напруженням грудей і намагаючись перевести подих.
Я не уявляв, як далеко зайшов, перш ніж упав. Але цього разу — на щастя — на холодну мокру траву. Раз по раз я втягував повітря, смакуючи його прохолоду. Воно було заплямоване димом, але це все одно було повітря.
Якісь руки, що відтягували мене від клубу. Очі надто сильно сльозилися, я нічого не бачив, але впізнав голос Броуді, який повторював:
— Усе гаразд, ви з нами.
Я підвів очі, кашляючи й витираючи сльози. З одного боку мене підтримував відставний інспектор, з іншого — велетенська фігура Ґатрі. Навколо юрмилися люди, — приголомшені обличчя, освітлені полум’ям. Прибували нові люди: розвіяні пальта, поспішно накинуті поверх піжам і нічних сорочок. Хтось кричав, щоб дали води; через мить мені в руки сунули кухоль. Я жадібно пив, холод заспокоював горло.
— З вами все гаразд? — запитав Броуді.
Я кивнув, обернувся й озирнувся на будівлю клубу. Уся споруда палала, викидаючи смуги полум’я та іскор, які миттєво розвіював вітер. Прибудова медпункту, де я був лише кілька хвилин тому, також була охоплена полум’ям, з розбитого вікна йшов дим.
— Що сталося? — запитав Броуді.
Я спробував заговорити, але кашель знову здушив мене.
— Гаразд, спокійно, — сказав Броуді та знову дав мені пити.
Ще одна постать продиралася до нас крізь натовп. Кемерон, не вірячи своїм очам, дивився на охоплений полум’ям клуб. Тоді обернувся до мене, втупився поглядом маніяка.
— Що ви зробили? — запитав він басом, голос тремтів від люті.
— Заради Бога, дайте йому оклигати! — перервав Броуді.
Кадик Кемерона сіпнувся під шкірою горла, наче миша в пастці.
— Дати йому оклигати? Мій медпункт горить!
Я намагався стримати кашель.
— Мені шкода… — прохрипів я.
— Вам шкода? Тільки-но погляньте! Все знищено! Що в біса ви зробили?
Вени на його скронях пульсували, мов каліграфія гніву. Я змусив себе встати, витираючи очі, з яких досі ллялися сльози.
— Я нічого не робив. — У горло немов гравію насипали. — Я прокинувся, а зал горить. Це почалося там, не в медпункті.
Кемерон не збирався давати заднього.
— О, значить, це почалося само собою, так?
— Не знаю… — Я знову закашлявся.
— Дайте йому спокій, він щойно сам вийшов, — попередив Броуді.
Неподалік долинув різкий сміх. Це був Кінрос, який стояв поперед натовпу. Темноволосий, в дощовику, це була якась постать із дикої, похмурої доби.
— Еге ж, аби з ним усе було гаразд, так?
— Ти б хотів, щоб він так там і залишився? — огризнувся Броуді.
— У нас є вибір?
Я зрозумів, що увага з пожежі перекинулася на нас. Я озирнувся й побачив, що острів’яни обступили нашу невеличку групу. Люди зібралися в коло: суворі й невблаганні обличчя у світлі полум’я.
— Воно ж саме по собі не загорілося, — пробурмотів хтось.
Почулися інші голоси, викрики, запитання, чому ми скористалися клубом і хто заплатить за новий. Я відчував, як настрій змінюється від шоку до гніву.
Раптом натовп почав розступатися, звільняючи дорогу високій постаті. З полегшенням я побачив Стракана. Напруга спала.
12
Шар ґрунтових і поверхневих вод, результатом такого поєднання є різкий контраст температур.