Але ні вітер, ні дощ не спромоглися знищити сморід паленого чи змити факт невблаганної смерті молодого поліціянта. Свідчення смерті нависали над усім, наче пелена, виморожуючи і без того холодне повітря.
— Думаєте, це було зроблено до чи після підпалу клубу? — запитав я.
Броуді глянув на почорнілий корпус фургона.
— Раніше, мабуть. Логічніше спочатку підпалити це, а потім медпункт. Немає сенсу розпалювати пожежу, яка б сповістила все селище, доки не впораєшся із котеджем.
Безглуздість всього, що відбувалося, викликала гнів і шок.
— Який сенс? Ми вже перевезли останки до медпункту. Навіщо залишати їх на кілька тижнів, а потім раптом нищити? Дурня.
Броуді зітхнув, витираючи дощ з обличчя.
— А це й не повинно мати сенсу. Хто б це не був, він панікує. Він знає, що припустився помилки, залишивши тіло тут, і тепер намагається її виправити. Він сповнений рішучості знищити все, що могло б прив’язати його до цього місця. Навіть якщо це означає нове вбивство. — Він помовчав, сумно поглянув на мене: — Ви впевнені, що готові?
Ми вже обговорювали це. Броуді мав повернутися до селища, оскільки знав, де знайти матеріали, необхідні для ізоляції місця злочину. Хтось мав залишитися тут, а Фрейзер був у непридатному стані.
— Зі мною все буде добре, — сказав я.
— Тільки не ризикуйте, — попередив Броуді. — Якщо хтось з’явиться, хто завгодно взагалі, будьте до чорта обережні.
Йому не потрібно було мені нагадувати. Але я не думав, що потраплю в небезпеку. У вбивці не було причин повертатися сюди зараз, уже не було.
Крім того, я мав дещо зробити.
Я спостерігав, як «рендж-ровер» з’їхав із колії на дорогу. Під божевільну морзянку, яку дощ вибивав на моєму пальті, я повернувся до згорілого фургона. Злива вже прибила попіл, тож вітер лише час від часу зривав у повітря шматки дрібних, мов мухи, вуглинок. На тлі всипаних скелями схилів Бін-Туїріду сіро-чорна купа здавалася частиною безплідного ландшафту.
Там, де вогонь охопив рослинність, фургон оточувало кільце спаленої трави. Тремтячи від морозного вітру, я тримався на краю кола, намагаючись уявити фургон таким, яким він був, створюючи картину того, як відбувалася трансформація до його теперішнього стану.
Після цього я зосередився на тілі Дункана.
Це було нелегко. Останки, з якими я маю справу, зазвичай належать незнайомцям. Я знаю їх лише в смерті, а не в житті. Та це було інше, і мені було важко узгодити свою пам’ять про молодого констебля з тим, що опинилося переді мною.
Те, що залишилося від Дункана Маккіні, лежало серед спалених решток автофургона. Вогонь перетворив його на обгорілу плоть і кістки, почорнілу ляльку, яка вже не була схожа на людину. Я подумав про останній раз, коли бачився з ним, про те, як його щось бентежило, коли він віз мене з медпункту в селище. Шкода, що я тоді не доклав більших зусиль, не змусив його розповісти, що в нього на думці. Не доклав. Я дав йому поїхати й провести останні кілька годин свого життя тут, на самоті.
Я відкинув жаль. Такі думки не допоможуть ні мені, ні йому. Дощ крапав з капюшона, я дивився на труп, примушуючи розум звільнитися від думок про те, хто переді мною. Поступово я почав сприймати завдання без фільтра емоцій. «Хочеш спіймати того, хто це зробив? Забудь Дункана. Відстав людину. Дивись на загадку».
Тіло лежало обличчям вниз. Одяг згорів, так само — більша частина шкіри та м’яких тканин, оголивши обпалені внутрішні органи, захищені коконом тулуба. Руки зігнуті в ліктях, підтягнуті вгору — так скоротилися сухожилля. Ноги так само викривлені, стегна й нижня частина тіла злегка відкинулися вбік, бо підтягувалися під час пожежі. Під тілом виднілися залишки стільниці. Ноги — ближче до дверей, голова трохи повернута праворуч — туди, де раніше був маленький диванчик. Від нього не залишилося нічого, крім зігнутої рами та кількох почорнілих пружин. Серед них ще щось виднілося. Нахилившись, я впізнав сталевий циліндр дунканового «маґлайта», вкритий пухирями фарби, потьмянілий від вогню.
Моя камера була знищена в медпункті разом із рештою обладнання, тож довелося замалювати положення тіла в блокноті, взятому в «рендж-ровері». Звісно, не ідеально, пов’язка ускладнювала малювання, окрім того, довелося захищати блокнот від дощу. Але я зробив усе, що міг.
Закінчивши, я почав детальніше вивчати тіло. Обережно, щоб нічого не порушити, нахилився якнайближче, поки не побачив те, що шукав.