— Мені все одно це не подобається. Просто залишити його тут…
— Якщо можете придумати якусь альтернативу, тоді скажіть нам, — відповів Броуді, але не уїдливо.
Сержант кивнув із нещасним виглядом. Він сходив до «рендж-ровера» й повернувся з важким молотком і рулоном стрічки. Він твердо й рішуче крокував попереду нас до залишків автофургона. Але поглянувши на тіло Дункана, яке лежало під впливом стихії, немов жертва на олтарі, сержант захитався.
— О боже…
— Якщо це якась розрада, він болю не відчув, — сказав я йому.
Сержант зиркнув на мене.
— Так? А звідки ви знаєте?
Я глибоко вдихнув.
— Бо він уже був мертвий, коли почалася пожежа.
У сержантових очах згасло сердите світло. Броуді прийшов, став поруч.
— Ви впевнені? — запитав він.
Я глянув на Фрейзера. Це було нелегко для кожного з нас, але йому було найважче.
— Продовжуйте, — грубо наказав він.
Я провів їх по мокрій траві та вказав на череп. Шмаття чорного м’яса, розмочене дощем, досі трималося на кістці. Щоки й губи згоріли, оголивши зуби, вишкір — немов знущання з доброзичливої усмішки констебля.
Я відчув, що хитаюся. «Загадка, а не людина». Вказав на відкриту дірку в Дункановому черепі.
— Бачите там, ліворуч?
Фрейзер глянув, відвів погляд. Голова була трохи повернута, лежала на одній щоці. У такому положенні важко розгледіти весь масштаб пошкоджень, але все одно цього не можна було не помітити. Зубчастий отвір перекривав тім’яну та скроневу кістки з лівого боку черепа, наче вхід у темну печеру.
Броуді прочистив горло, перш ніж заговорити.
— Чи не могло це статися під час пожежі, як із Дженіс Дональдсон?
— Така травма не була спричинена жаром. Дункан постраждав набагато сильніше, ніж Дженіс Дональдсон. Навіть звідси видно, що в порожнину черепа потрапили шматки кісток. Тобто рана утворилася внаслідок зовнішнього удару, а не черепного тиску. А з положення рук видно, що він просто впав долілиць, не намагаючись втриматися. Він не знав, що його спіткало.
Запанувала тиша.
— І що його вдарило? Молоток чи що? — запитав Броуді.
— Ні, не молоток. Молоток пробив би круглий отвір у кістці, а тут — неправильний. З того, що я бачу, це схоже на якусь ключку.
«Як “маґлайт”», — подумав я. Сталевий корпус ліхтаря Дункана проглядав крізь попіл біля його тіла. Він був потрібного розміру та форми, а також достатньо важкий, щоб спричинити пошкодження. Але не було сенсу гадати до прибуття слідчої групи. Фрейзер стиснув кулаки, його очі були прикуті до тіла.
— Він був здоровий хлопець. Він би не здався без бою.
Я говорив обережно.
— Можливо, ні, але… судячи з того, як тут усе складається, він стояв спиною, коли його вдарили. Тіло лежить обличчям униз, ногами до дверей. Тож він відвернувся від убивці та впав уперед, коли його вдарили ззаду.
— Чи не могли його вбити надворі, а потім затягти до фургона? — запитав Броуді.
— Я так не думаю. По-перше, стіл під ним: це свідчить про те, що він на нього впав. Я не бачу, щоб тіло підіймали. Дункана вдарили сюди, збоку голови, — сказав я, постукуючи над своїм вухом. — Щоб усе це зійшлося, вбивця мав замахнутися вбік, а не над головою, як роблять зазвичай.
Фрейзер усе ще не зрозумів.
— Чому удар по голові означає, що його вбили всередині фургона?
— Тому що стеля була недостатньо високою для замаху над головою, — відповів Броуді за мене.
— На цьому етапі це лише припущення, але все сходиться, — сказав я. — Вбивця стояв позаду Дункана, між ним і дверима. Це вказує на те, що він шульга, тому що ударна рана розташована з лівого боку черепа.
Навколо нас періщив дощ. Вони дивилися на тіло Дункана, уявляючи собі всю сцену. Я чекав, гадаючи, хто з них скаже це першим. На диво, це був Фрейзер.
— То він впустив убивцю? А потім повернувся спиною?
— Ось так воно виходить.
— Що в біса він думав? Господи, я ж наказав йому бути обережним!
Я чомусь сумнівався в цьому. Але якщо сержант поліції мусив скорегувати свою пам’ять, щоб полегшити почуття провини, яке його накривало, я не збирався його зупиняти. Тут було дещо важливіше. З виразу обличчя Броуді я розумів, що він думає про те саме, а Фрейзер поки що пропустив цей висновок.
Дункан не думав, що йому загрожує небезпека, коли впустив свого вбивцю.
Броуді простяг руку й узяв у Фрейзера стрічку.
— Покінчімо із цим.
18
Поліційна стрічка рвалася й перекручувалася, натягнута між сталевими штирями, які Фрейзер забивав у землю. З однією рукою я мало чим міг допомогти. Броуді тримав штирі, поки Фрейзер вбивав їх молотком, розташовуючи через кожні кілька ярдів, щоб зафіксувати квадратний периметр навколо фургона.