Зсередини долинули приглушені звуки руху, двері відчинилися. У коридорі стояв Кевін, син Кінроса. Він на мить зосередив на нас погляд та знову відвів очі вбік. Червоні купи вугрів порізали обличчя хлопця жорстокою топографією.
— Батько вдома? — запитав Броуді.
Підліток, не дивлячись на нас, похитав головою.
— Знаєш, де він?
Він незручно поворухнувся, звузив щілину у дверях, — залишилася відкритою лише тонка смужка завширшки з його обличчя.
— Внизу, на корабельні, — пробурмотів він. — У майстерні.
Двері з гуркотом зачинилися.
Ми повернулися до машини. Гавань кипіла хвилями, що билися в припнуті човни. Пором біля пристані підкидало й жбурляло. Море шаленіло, густа піна хвиль зливалася з бризками дощу.
Фрейзер заїхав до гофрованої халупи на набережній. Я проминув її вчора, коли йшов до Броуді. Майстерню звели біля підніжжя високих скель, що оточували гавань і захищали її від найгірших погодних умов.
— Громадська корабельня, — пояснив Броуді, коли ми вилізли з машини й поспішили всередину, опираючись вітру. — Кожен, хто має човен, докладається до поточних витрат, а якщо потрібен ремонт, беруть участь усі.
— Це Ґатрі? — спитав я, вказуючи на напівзруйнований рибальський човен, підтягнутий на блоках, який помітив напередодні. Зблизька він виявився в іще гіршому стані. Бракувало половини дерев’яного корпусу, немов це був скелет якоїсь вимерлої доісторичної тварини.
— То так. Мав би зробити його знову придатним, але, здається, нікуди не поспішає. — Броуді несхвально похитав головою. — Йому приємніше витрачати гроші в барі.
Оминаючи накриті купи будівельного приладдя, ми поспішили до входу в майстерню. Вітер погрожував зірвати двері з петель, коли ми їх відчинили. Усередині майстерні панувала задушлива спека, пахло мастилом і тирсою. Токарні верстати, зварювальні пальники та різальні інструменти валялися розсипані на підлозі, а стіни були вкриті полицями з інструментами, почорнілими від старого мастила. Грало радіо, тиха мелодія намагалася побороти пихкання генератора.
У майстерні було до пів дюжини чоловіків. Ґатрі та ще один сиділи навпочіпки над розчленованими залишками двигуна, розкладеними на бетонній підлозі. Кінрос та інші грали в карти за старим столом із початими кухлями чаю. Коробка з фольги, що слугувала за попільничку, вже переповнилася недопалками.
Усі вони припинили свої заняття й витріщилися на нас. Обличчя не були ворожими, але й дружніми їх не назвеш. Байдуже очікування в кожному погляді.
Броуді зупинився перед Кінросом.
— Ми можемо поговорити, Ієне?
Кінрос знизав плечима.
— А я вам що, не даю?
— Я маю на увазі приватно.
— Тут всі свої. — Щоб підкреслити свої слова, він відкрив кисет тютюну й почав скручувати цигарку заплямованими мастилом пальцями.
Броуді не став сперечатися:
— Нам потрібно скористатися радіо на поромі.
Кінрос провів кінчиком язика по краю цигаркового паперу, розгладив його. Кивнув у бік Фрейзера.
— А з вашим що не так? Хіба нині в поліції немає радіо?
Фрейзер мовчки глянув у відповідь.
Кінрос вирвав із рота шматок тютюну.
— Здулися, еге ж?
Сержант рушив уперед. Я чув, як він важко дихав ротом, наче то фукав розлючений бик.
— Сам здуєшся, якщо…
— Ми просимо вашої допомоги, — перервав Броуді, поклавши руку на плече Фрейзера. — Нам потрібно зв’язатися з великою землею. Це важливо, інакше ми б не питали.
Кінрос, не поспішаючи, запалив самокрутку. Струсив сірник, кинув його в переповнену попільничку, поглянув на Броуді крізь смугу синього диму.
— Ви можете запитати, чого це вартує.
— Тобто? — запитав Фрейзер.
— Ви не зможете передати сигнал із гавані. У нас радіо на ультракоротких хвилях. Має бути пряма видимість, а скелі блокують сигнал до великої землі.
— А що як вам потрібно надіслати сигнал про допомогу? — недовірливо запитав Броуді.
Кінрос знизав плечима.
— Якщо ти в гавані, то не потрібно.
Фрейзер стиснув кулаки.
— Тож виведіть цей клятий човен у море, щоб передати.
— Хочеш спробувати вийти в море, давай. Але не на моєму поромі.
Броуді розім’яв перенісся.
— А як щодо інших човнів?
— Усі рації однакові.
— Ось яхта містера Стракана… — запропонував хтось із картярів.
Ґатрі засміявся.
— Так, у нього там навіть з дупи антени стирчать.
Броуді наблизився до капітана.
— Слухайте, ми можемо спробувати радіо на поромі?