Фрейзер кращих ідей не мав. Ми проїхали через селище від гавані, але коли дісталися школи, чорного «порше» Ґрейс видно не було. Маленька будівля стояла темна й порожня.
— Вони, мабуть, відправили дітей додому раніше через вимкнення електрики. Певно, ми пропустили її, коли їздили по Кінроса, — розчаровано сказав Броуді.
Нічого не залишалося робити, як прямувати до дому Стракана і сподіватися, що вона там. Фрейзер їхав у похмурій тиші. Я не міг не пошкодувати його. Він не був приємною людиною, але смерть Дункана сильно по ньому вдарила. А він втратив контроль над собою ще до того, як вбили його колегу.
Ми наближалися до великого будинку, коли сержант раптом напружився.
— Що в біса він робить?
«Сааб» Стракана мчав дорогою прямо на нас. Фрейзер вилаявся, повернув убік, натиснувши на гальма, коли «сааб» занесло, і зупинився лише за кілька футів від нього.
— Клятий ідіот! — вилаявся Фрейзер.
Стракан вискочив і побіг до нас, навіть не давши собі ради зачинити дверцята машини. Фрейзер сердито опустив вікно й закричав на нього:
— Що це за дурні ігри?
Стракан, здавалося, не почув. Він нахилився до відчиненого вікна — обличчя було бліде, перелякані очі широко розплющені.
— Ґрейс немає! — видихнув він.
— Що ви маєте на увазі, зникла безвісти? — запитав Фрейзер.
— Я маю на увазі, що вона зникла! Її немає!
Броуді виліз з «рендж-ровера».
— Говоріть помалу, розкажіть, що сталося.
— Я ж вам кажу! Боже, ви всі оглухли, холера? Ми маємо її знайти!
— Ми це зробимо, але вам доведеться заспокоїтися й розповісти нам усе, що знаєте.
Стракан зробив зусилля, зібрався.
— Я повернувся кілька хвилин тому. Машина Ґрейс була на місці, в ній горіло світло і грала музика, тому я подумав, що вона вдома. На кухні вона залишила чашку кави, та охолола, я погукав, вона не відповіла. Я зазирнув у кожну кімнату, але її немає!
— Чи не могла вона піти погуляти? — запитав Фрейзер.
— Ґрейс? У таку погоду? Слухайте, чому ми просто тут стоїмо, треба щось робити!
Броуді повернувся до Фрейзера, автоматично прийнявши командування.
— Нам потрібно організувати пошук. Повертайтеся в селище і приведіть стільки людей, скільки зможете.
— А ви? — запитав Фрейзер. Незадоволений, бо йому казали, що робити.
— Я піду огляну будинок.
— Я ж кажу, її там немає! — майже крикнув Стракан.
— Ми все одно подивимося ще раз. Докторе Гантер, хочете піти зі мною?
Я все одно збирався це запропонувати. Якби Ґрейс постраждала, від мене було б більше користі тут, ніж у пошуковій групі в селищі. Ми поспішили до «сааба», а Фрейзер від’їхав на «рендж-ровері».
— Що ви думаєте? — запитав я Броуді тихим голосом.
Він лише похитав головою з похмурим обличчям.
Стракан залишив двигун увімкненим. Він ледве дочекався, поки ми сядемо, і рушив назад дорогою та під’їзною алеєю. Нарешті зарипів гальмами й зупинився біля чорного «порше» Ґрейс. Не перевіряючи, чи ми йдемо за ним, побіг до будинку, вигукуючи ім’я дружини. Єдиною відповіддю був несамовитий гавкіт собаки з кухні.
— Бачите, її тут немає! — він розгублено провів рукою по волоссю. — А коли я повернувся, Оскар бігав просто неба. Якби Ґрейс кудись пішла, вона б не залишила його надворі!
Коли я почув, як уривається його голос, у мене всередині все напружилося. Я знав, через що він проходив. Одного разу я зайшов до Дженні додому й виявив жахливу порожнечу. Там теж тоді блукав убивця, і перелякані очі Стракана викликали в мене жахливе відчуття дежавю.
Проте Броуді був спокійний. Ми швидко обшукали будинок. Ґрейс не було й сліду.
— Ми просто втрачаємо час! — повторював Стракан, коли ми закінчили. Паніка його наближалася до межі.
— Ви обшукали господарські будівлі? — запитав Броуді.
— Так! Є тільки сарай, а її там немає!
— А як щодо бухти?
Стракан просто витріщився на нього.
— Я… Ні, але Ґрейс ніколи туди не ходить без мене.
— Може, все-таки подивимося?
Стракан повів нас на кухню. На столі стояла почата чашка кави, поруч — розгорнута книжка, але лицьовим боком донизу, наче Ґрейс вийшла лише на мить. Нетерпляче відштовхнувши ретривера, Стракан рушив через задні двері й кинувся до сходів, що вели вниз до бухти.
Я боявся, що на гальці під нами ми побачимо розбите тіло Ґрейс. Але бухта була порожня, тільки яхта пришвартована біля короткого причалу. Прекрасний човен. Корпус скрипів об гумові відбійники, море підкидало його, висока щогла гойдалася вперед-назад, наче стрілка зламаного метронома.