Стракан біг уздовж причалу. Він підскочив до трапа й рушив у рубку. Я сходив на борт повільніше, намагаючись утримати рівновагу однією рукою. Коли ж ступив на палубу, Стракан відкинув люк рубки й раптом завмер.
Я підійшов до нього й зрозумів чому.
Як і решта яхти, рубка була прекрасно обладнана: панелі з тикового дерева, арматура з іржостійкої сталі, продумана приладна консоль. Точніше, те, що від неї залишилося. Радіоприймач і прилади супутникового зв’язку були розбиті вщент, палуба під ними всіяна обірваними дротами та переламаними схемами.
Стракан якусь мить дивився на це, а потім кинувся через рубку до каюти.
— Ґрейс? О боже, Ґрейс!
Вона лежала на підлозі каюти. Голова і плечі вкриті мішком, з-під якого виглядала біла парка. Ґрейс згорнулася калачиком на боці, зв’язані руки стягнуто за спиною.
Від пояса вниз вона була гола. Майже. Ноги не були зв’язані, але джинси, стягнуті навколо щиколоток, тримали надійно, як мотузка. Її трусики лишилися на колінах, ніби нападник хотів їх здерти, та щось його зупинило.
Вона здавалася непристойно беззахисною, довгі оголені ноги побіліли від холоду. Вона не рухалася. Я подумав, що ми запізнилися, але тоді Стракан доторкнувся до неї, і вона раптом почала відбиватися.
— Тримайте її, не дайте їй поранитися! — попередив я, намагаючись підхопити ноги.
— Усе гаразд, Ґрейс, це я! Це я! — сказав Стракан, зриваючи мішок з її голови.
Сплутане волосся під ним закривало обличчя. Рот їй запхали шматком брудної тканини. Перелякані очі були розширені, та коли вони зупинилися на Стракані, вона одразу припинила боротьбу.
— Усе гаразд, я тут, усе гаразд! — повторював він, виймаючи кляп у неї з рота. Вона вдихнула, схлипуючи.
— Майкле, о, слава богу, Майкле!
Обличчя Ґрейс розчервонілось і опухло, на шкірі відбилася груба тканина мішка. На правій щоці темнів синювато-сірий синець, закривавлений рот набряк. Але, крім цього, я не бачив жодних явних травм.
— Ти ціла? Не поранена? — допитувався Стракан, його голос зривався.
— Ні, я… Мабуть, ні.
— Він зґвалтував вас? — прямо запитав Броуді.
— О, заради бога! — вибухнув Стракан. Навіть я був шокований запитанням.
Але Ґрейс хитала головою:
— Ні… ні, він цього не зробив… Мене не зґвалтували.
«Слава богу», — подумав я. Принаймні цього вона уникла. І, мабуть, краще було розібратися із цим питанням зараз і позбутися його.
Можливо, Броуді не був таким уже й товстошкірим.
У Стракана текли сльози, коли він ніжно відкидав волосся з обличчя своєї дружини.
— Хто це зробив? Ти бачила його?
— Я не знаю, я… я…
Він обійняв її.
— Тс-с, усе гаразд, тепер усе скінчено. Все скінчено.
Ми з Броуді намагалися надати їм стільки приватності, скільки можна було за таких умов, поки Стракан поправляв спідню білизну та джинси Ґрейс. Я спробував розв’язати мотузку, що стягувала зап’ястки, але вона виявилася надто тугою, однією рукою не впораєшся. Шкіра була здерта, руки білі через обмежений кровообіг.
Броуді знайшов ніж, розрізав мотузку, і тоді ми відступили, а Стракан допоміг Ґрейс підвестися.
— Допоможіть мені віднести її, — сказав Стракан Броуді. Вони на якийсь час забули про свою неприязнь.
— Я можу ходити, — сказала Ґрейс.
— Я не думаю…
— Все гаразд, я можу ходити!
Вона все ще плакала, але істерики, якої я боявся, не було. Ми з Броуді трималися на непомітній відстані позаду них. Стракан вів її пристанню, підтримуючи, Ґрейс пригорнулася до нього. Вони не звертали уваги на інших, біля них кожен з нас почувався зайвим і чужим.
Коли ми підіймалися східцями з бухти, самотні крики мартинів лунали, мов глузливий сміх вітру.
19
Я почистив і перев’язав ушкодження Ґрейс, поки Фрейзер брав у неї свідчення. Він прибув із селища разом із колоною машин невдовзі після того, як ми відвезли Ґрейс додому. Стракан не хотів, щоб його дружину допитували одразу після нападу, але я пояснив, що краще якнайшвидше із цим покінчити. Їй доведеться знову розповісти свою історію, коли прибуде поліція з великої землі, але тим часом краще описати те, що сталося, поки пам’ять ще свіжа. Відомо, що опитування за свіжими слідами допомагає уникнути психологічної травми в жертв нападу, а окрім того, так я зможу переконатися, що Фрейзер не надто тисне на неї.
Чомусь я не думав, що він буде дуже делікатним.
Стракан розгублено подякував усім, хто зголосився допомогти розшукати Ґрейс, запевнив, що вона не сильно постраждала, та відправив волонтерів по домівках. На їхніх обличчях читалися шок і гнів. Попри те що звістка про смерть Дункана ще не поширилася, тепер усі чули, що в котеджі знайшли тіло жертви вбивства. А те, що сталося з Ґрейс, вразило ще більше. Жертва вбивства була їм невідома, тоді як Ґрейс — дружина благодійника Руни, її шанували та любили. Напад на неї ранив саме серце громади.