— Оскар гавкав біля кухонних дверей. Він не замовкав, і, щойно я відчинила, кинувся в бухту. Я не хотіла, щоб він біг на пристань у таку погоду, тому пішла за ним. Коли я спустилася туди, він гавкав на яхту, мов скажений, і тут я побачила, що люк рубки відкритий. Навіть тоді нічого такого не подумала. Він ніколи не замикається, я вирішила, що Майкл забув його закрити. Почала спускатися в рубку, але там не горіло світло і я нічого не бачила. Тоді… потім мене щось вдарило.
Вона завагалася, рука потягнулася до синця на правій щоці.
— Тобі не треба говорити про це, якщо не хочеш, — сказав їй Стракан.
— Зі мною все гаразд. Справді. — Ґрейс легко йому всміхнулася.
Вона була приголомшеною, але в ній відчувалася рішучість, тож вона продовжила:
— Тоді все наче попливло. Я зрозуміла, що я на підлозі, руки в мене зв’язані. На голові теж щось було. Я думала, що задихнуся. Мішок чи щось там смерділо рибою й олією, а мені в рот запхали якусь жахливу шмату. Я відчула холодне повітря на ногах і зрозуміла, що з мене стягнули джинси. Я намагалася закричати чи якось брикнутися, але не могла. Тоді я відчула… Я відчула, як з мене стягнули трусики…
Вона замовкла, її самоконтроль увірвався.
— Я просто не можу повірити, що це був хтось, кого я знаю! Навіщо комусь коїти щось таке?
Стракан сердито повернувся до Фрейзера:
— Заради бога, хіба ви не бачите, що це її мучить?
— Усе гаразд, насправді. Я краще закінчу. — Ґрейс витерла очі. — Так чи так, більше нема чого розповідати. Після цього я знепритомніла. Наступне, що я пам’ятаю, це вже коли ти прийшов.
— Але ви кажете, що вас не ґвалтували? — нетактовно запитав Фрейзер.
Вона дивилася на нього рівно.
— Ні. Я так пам’ятаю.
— Слава богу, — палко сказав Стракан. — Негідник, мабуть, почув, як ми гукали тебе, і втік.
Фрейзер ретельно записував.
— Ви можете згадати ще щось? Щось про те, хто на вас напав?
Ґрейс трохи подумала, а потім похитала головою.
— Якщо чесно, ні.
— Він був високий, низький? Від нього був якийсь запах? Лосьйон після гоління, щось подібне?
— Боюсь, я відчувала лише запах гнилої риби та олії з мішка.
Я закінчив чистити подряпину на щоці Ґрейс.
— Чи є інший вихід із бухти? — запитав я.
— Ви маєте на увазі, окрім моря? — Стракан знизав плечима. — Якщо перелізете через каміння біля підніжжя скелі, то виберетеся на гальковий пляж, який тягнеться майже пів дороги до селища. Ближче до кінця є стежка, що веде на вершину скелі. За такої погоди шлях трохи небезпечний, але можливий.
Це пояснювало, як нападнику вдалося втекти непоміченим. Наскільки ми знали, він міг просто сховатися, поки ми не зайшли в будинок. Ми більше турбувались про те, чи з Ґрейс усе гаразд, ніж про пошук того, хто напав на неї.
Після цього у Фрейзера запитання скінчилися. Я подумав, що Броуді, мабуть, теж хоче щось дізнатися, але старий інспектор змовчав, коли Ґрейс перепросила й зібралася нагору. Стракан хотів зробити для неї ванну, але вона й чути не схотіла.
— Я не інвалід, — злегка роздратовано всміхнулася вона. — Побудь тут, з нашими гостями.
Вона підійшла й поцілувала мене в щоку. Мускус її парфумів був помітний навіть під запахом антисептика.
— Дякую, Девіде.
— Радий допомогти.
Під очима Стракана були темні тіні, коли він провів її поглядом.
— З нею все буде добре, — запевнив я його.
Він кивнув, не переконаний.
— Боже, що за день, — пробурмотів він і провів рукою по обличчю.
Броуді заговорив уперше після того, як допоміг Ґрейс повернутися в дім.
— Розкажіть мені ще раз, що сталося.
Стракан був здивований.
— Я вже сказав вам. Я прийшов додому, а її не було.
— А де саме ви були?
Його тон не можна було назвати звинувачувальним, але він не залишав особливих сумнівів, чому Броуді запитує. Стракан дивився на нього з гнівом, який ставав дедалі сильнішим.
— Я пішов погуляти. Аж до кернів, кам’яних пірамід, якщо хочете знати. Я повернувся додому після того, як побачив Девіда в котеджі, мене дуже засмутило те, що сталося з молодим констеблем. Ґрейс була в школі, тому я залишив машину й знову вийшов.
— На гору.
— Так, на гору, — відповів Стракан, ледве стримуючись. — І повірте мені, я б хотів, щоб нікуди не йшов! Якщо ви закінчили, Броуді, дякую за допомогу, я думаю, що вам уже час!
Атмосфера на кухні забриніла. Я сам був здивований питанням Броуді. Попри те що вони один одного відверто недолюблювали, це ще не привід закидати Стракану підозри, наче він міг напасти на власну дружину.