Підвівшись, я порушив напружену тишу:
— Можливо, нам усім вже час іти.
Стракан усе ще злився, обличчя червоніло плямами.
— Так, звичайно, — він завагався. — Насправді… Девіде, я був би вдячний, якби ви залишилися на деякий час. Просто щоб переконатися, що з Ґрейс усе гаразд.
Я очікував, що він захоче побути наодинці зі своєю дружиною. Глянув на Броуді. Той майже непомітно кивнув.
— Вам нема чого робити в селищі. Ми можемо пізніше зустрітися в мене й обговорити ситуацію.
Я чекав на кухні, поки Стракан проводив інших двох. Вхідні двері зачинилися. Він повернувся й почувався вочевидь неспокійно. Навіть збентежено.
Але я зрозумів, що сьогоднішній день і йому завдав травми. Можливо, він хотів, щоб хтось запевнив його, що з Ґрейс усе буде гаразд, що він не винен у тому, що сталося. А може, просто потребував компанії.
— Дякую, що залишилися. Лише на годинку чи близько того, поки Ґрейс засне. А тоді я відвезу вас до готелю.
— Чи зможе вона залишитися сама? — запитав я.
Здається, йому це не спало на думку.
— Ну… Гадаю, ви завжди зможете заночувати тут. Або візьмете мою машину. Це автомат, можна керувати однією рукою.
У мене вже була одна аварія на Руні, й перспектива спробувати їздити з пов’язкою мене не приваблювала. Проте поживемо — побачимо.
— Даруйте, я забуваю про свої манери, — продовжував Стракан. — Можу я запропонувати вам випити? У мене пляшка солодового віскі двадцятирічної витримки чекає, щоб її відкрили.
— Не відкорковуйте тільки заради мене.
Він усміхнувся.
— Це найменше, що я можу зробити. Ходімо до вітальні.
Він повів мене через хол у велику вітальню, оформлену з таким самим стриманим смаком, як і решта будинку. Два чорні шкіряні дивани стояли один проти одного, між ними — журнальний столик із димчастого скла, паркетна підлога вкрита грубими килимами. Над каміном висіла ще одна абстрактна олійна картина Ґрейс, обабіч — книжкові полиці від підлоги до стелі. Біля однієї стіни стояла скляна вітрина з кремнієвими знаряддями та наконечниками стріл. Інші археологічні артефакти — фрагменти стародавньої кераміки, зразки різьблення по каменю — ретельно й продумано розміщені в кімнаті, кожен тонко виокремлений прихованим світлом.
Я переглядав книжкові полиці, поки Стракан відкривав чорну лаковану шафку для напоїв. Здебільшого нон-фікшн. Кілька біографій дослідників, як-от Лівінґстон і Бертон, але більшість — академічні тексти з археології та антропології. Я помітив, що було кілька досліджень примітивних традицій поховання. Зняв один том — «Минулі голоси, минулі життя» — й погортав.
— Тут цікавий розділ про тибетські небесні поховання, — сказав Стракан. — Вони виносили своїх мертвих на гори та згодовували їх птахам. Думали, що так духи перенесуть їхні душі на небо.
Він поставив на журнальний столик пляшку солодового віскі й дві широкі чарки, сів на один зі шкіряних диванів.
— Не думав, що ви п’єте, — сказав я, поставив книгу на полицю й підійшов до іншого дивана.
— Я не п’ю. Але зараз мені хочеться порушити своє правило. — Він налив віскі й простягнув мені чарку. — Slàinte.
Солодовий присмак був торф’яний, але м’який. Стракан випив і закашлявся.
— Боже! Вам подобається? — запитав він зі слізьми на очах.
— Дуже.
— Тоді все гаразд.
Він знову випив.
— Треба трохи відпочити, — сказав я йому, — вам сьогодні теж дісталося.
— Я впораюся.
Але слова не могли приховати його виснаження. Він відкинув голову на диван, поставив майже порожню чарку на груди.
— Мій батько завжди казав, що треба остерігатися речей, наближення яких ти не можеш побачити. — Він сумно всміхнувся. — Тепер я знаю, що він мав на увазі. Ви думаєте, що нарешті контролюєте своє життя, а потім — бац! Щось, чого ти ніколи не очікуєш, приголомшує тебе зненацька.
— Це просто життя. Ви не можете захиститися від усього.
— Ні, мабуть, ні. — Він задумливо дивився на свою склянку. У мене було відчуття, що він збирається розкрити справжню причину, чому попросив мене залишитися. — Цей напад… як ви гадаєте, із Ґрейс усе буде добре? Я не маю на увазі фізично. Як ви думаєте, чи будуть якісь… не знаю. Психологічні шрами?
Я ретельно підбирав слова.
— Я не психолог. Але я б сказав, що поки що вона справляється доволі добре. Вона здається мені досить сильною.
Він не те щоб заспокоївся.
— Сподіваюся, ви маєте рацію. Річ у тім… Кілька років тому у Ґрейс стався зрив. Вона була вагітна, і все завершилося викиднем. Виникли ускладнення. Лікарі сказали, що вона не зможе мати дітей. Це її сильно вразило.