— Мені шкода. — Я подумав про тугу, яку помітив на обличчі його дружини, коли вона днями заговорила про дітей. І про те, як їй подобається працювати в школі. Бідна Ґрейс. І бідний Стракан. Я заздрив їхнім стосункам, забуваючи, що трагедії байдуже на багатство чи гламур. — Чи думали ви про усиновлення?
Стракан різко похитав головою і знову відпив віскі.
— Нам цей варіант не підходить. Все гаразд, правда. Вона вибралася. Але саме тому ми залишили Південну Африку й так багато подорожували. Ми хотіли почати все заново. Тому ми тут і оселилися. Руна була схожа на… таємну схованку. Де ми могли б підняти звідний міст і почуватися в безпеці. І тепер сталося ось це.
— Це маленький острів. Той, хто це зробив, не втече.
— Можливо, ні. Але Руна більше не відчуватиметься так само. І я хвилююся, як це вплине на Ґрейс.
Стракан говорив трохи невиразно, втома та реакція посилювали ефект алкоголю. Він осушив склянку й потягнувся до пляшки.
— Ще по одній?
— Ні, дякую.
Я подумав, що мені вже варто йти. Йому краще бути зі своєю дружиною, а не тут, унизу, напиватись і плакатися мені в жилетку. Окрім того, вести машину однією рукою і без зайвого віскі досить складно.
Від необхідності щось казати мене врятував звук — хтось стукав у вхідні двері. Стракан насупився й поставив пляшку з віскі назад.
— Хто це в біса? Якщо знову клятий Брюс Кемерон… — Він підвівся, похитуючись. — Тепер я згадав, чому не п’ю.
— Я подивлюсь, хто це? — запропонував я.
— Ні, я піду.
І все ж він не заперечував, коли я пішов з ним у хол. Події останніх годин розбурхали всіх. Я затримався, коли він відчинив двері, і лише тоді, коли впізнав червоний пуховик Меґґі Кесіді, розслабився й зрозумів, який був напружений. Але Стракан не зрадів новій відвідувачці.
— Чого вам треба? — запитав він, не запрошуючи її увійти.
Дощ пробивався крізь відчинені двері, Меґґі стояла на порозі. Її обличчя, схоже на личко пустотливого ельфа, здавалося таким крихітним під капюшоном великого пальта. Вона крадькома кинула на мене погляд та звернулася до Стракана:
— Вибачте, що турбую, але я чула про те, що сталося. Я просто хотіла розпитати, як ваша дружина.
— Нам нема чого розказувати, якщо ви тут саме тому.
Вона серйозно похитала головою.
— Ні, я… Я принесла ось це. — Вона показала миску, накриту кухонним рушником. — Це курячий бульйон. Фірмовий, від моєї бабусі.
Очевидно, Стракан такого не очікував.
— Ой. Ну… Дякую.
Меґґі збентежено всміхнулася, простягаючи суп. Це нагадало мені те, як вона всміхалася Дункану перед тим, як обдурила його, скинувши сумку з плеча, і я раптом зрозумів, що зараз станеться. Розтулив рота, щоб попередити господаря, але коли Стракан простягнув руку за супом, миска вислизнула з їхніх рук. Суп і уламки розлетілися підлогою.
— О боже, мені шкода… — затинаючись, промовила Меґґі. Вона не дивилася на мене, шукаючи в кишені серветку. Бліді бризки супу заляпали яскраво-червоне пальто й одяг Стракана.
— Залиште це, не має значення, — сказав він роздратовано.
— Ні, будь ласка, дозвольте мені прибрати…
Обличчя репортерки набуло майже такого самого кольору, як і її пальто, але я не був певен, чи це сталося через розлитий суп, чи тому, що вона відчула, як я на неї дивлюся. Стракан сердито схопив її зап’ястя, коли вона заходилася розмазувати плями по його сорочці.
— Майкле? Щось розбилося?
Ґрейс сходила вниз, закутана в товстий білий халат. Її волосся було розпущене, кінчики його ще вологі. Відштовхнувши руки Меґґі, Стракан відступив від неї.
— Усе гаразд, люба. — Він іронічно показав на безлад. — Міс Кесіді принесла тобі суп.
Ґрейс криво всміхнулася.
— Так, я бачу. Ну, не залишай її стояти надворі.
— Насправді вона саме збиралася йти.
— Не будь дурним, вона здолала такий шлях.
Стракан неохоче відійшов убік, щоб впустити Меґґі. Коли він зачинив за нею двері, репортерка нарешті впізнала мене.
— Привіт, докторе Гантер, — прощебетала вона з виразом навченої невинності та різко повернулася до Ґрейс. — Мені справді шкода, місіс Стракан. Я не хотіла вас потурбувати.
— Не потурбували. Проходьте на кухню, я принесу ганчірку для столу. Майкле, любий, чому б тобі не почистити пальто Меґґі? У підсобці є губка, можна скористатися.
— Принаймні дозвольте мені помити підлогу… — запротестувала Меґґі. Вона була переконливою, слід віддати їй належне.