— Так, звичайно. І я знаю, що мені не слід було приходити й лізти до Ґрейс…
— Це не тільки про Ґрейс… — Я зробив паузу, не впевнений навіть зараз. Але все одно це скоро вийде на поверхню. Краще сказати їй зараз, ніж дати далі шпигувати. Бо тоді або вона постраждає, або хтось інший. — Дункан, молодий констебль, був убитий минулої ночі.
Вона затулила рота рукою.
— О мій боже! — Меґґі дивилася крізь лобове скло, намагаючись усвідомити почуте. — Я не можу в це повірити. Тобто, він був… Що в біса відбувається? Це Руна, бога ради, тут такого не буває!
— Мабуть, так. Ось чому вам потрібно припинити ваші трюки. Уже вбито двох людей. Сьогодні вдень їх могло стати троє. Тому, хто це робить, байдуже, кому він завдасть шкоди, Меґґі.
Вона кивнула з каяттям.
— Хтось ще знає? Про Дункана?
— Ще ні. Кінрос знає, що щось сталося, і деякі інші теж. Броуді чи Фрейзеру, ймовірно, доведеться розповісти людям набагато раніше. Але поки вони цього не зроблять, я буду вдячний, якщо ви залишите це при собі.
— Я нічого не скажу. Обіцяю.
Я їй повірив. По-перше, вона не мала змоги повідомити свою газету, а по-друге, Меґґі справді була приголомшена. Вона все ще здавалася не при собі, коли світло фар виділило фігуру на узбіччі попереду нас. Розмита скрипом склоочисників постать перетворилася на велосипедиста, що згорбився у світловідбивному жовтому плащі.
— Схоже, Брюс потрапив у халепу, — сказала Меґґі.
Вона пригальмувала, і я побачив, що це був Кемерон. Його обличчя біліло у світлі фар, він перебирав ланцюг свого гірського велосипеда. Жовтий дощовик був забризканий брудом.
— Невже він приїхав сюди на цьому велосипеді? — запитав я, усвідомлюючи, що він, мабуть, ще повертається з дому Стракана.
— Так. Я проминула його, як сюди їхала. Пишається тим, що виходить надвір за будь-якої погоди. Довбаний amadan[14].
Не треба знати гельську, щоб зрозуміти лайку, коли її почув. Кемерон прикрив очі від фар автомобіля, все ще стискаючи в руці гайковий ключ. Меґґі опустила вікно й висунулася, скривила обличчя від дощу.
— Вас підвести, Брюсе? — гукнула вона.
Світловідбивна накидка плескалася навколо нього на вітрі, прилипаючи до худої статури, наче жива істота, погрожуючи вивести його з рівноваги. Не дивно, що він зійшов з велосипеда, подумав я. Він був геть замерзлий і мокрий, але коли побачив мене в машині, його обличчя затверділо.
— Я впораюся.
— Як хочеш, — пробурмотіла Меґґі. Вона зачинила вікно й від’їхала. — Боже, але цей придурок справді мене дістав. Днями нахамив, коли я попросила дозволу написати про нього статтю. Ну цікаво ж: він учитель і фельдшер, — але він поводився так, ніби я якась вітром підперезана й маю до нього діло. Я б не звернула уваги, але він від моїх цицьок очей не міг відірвати. Збоченець.
Я подумав, що почуття Кемерона до Ґрейс, очевидно, не завадили йому дивитися на інших жінок. А потім зрозумів ще щось, і це вразило мене так сильно, що я не міг заспокоїтися.
Він тримав гайковий ключ лівою рукою. Я обернувся, щоб глянути в заднє скло. Але темрява й дощ поглинули велосипедиста-невдаху.
20
— Кемерон — незграбний хлоп. Але я не бачу в ньому вбивцю, — сказав Броуді, ставлячи чайник на плиту й запалюючи під ним газ.
Ми були на його маленькій кухні, сиділи за бездоганно чистим столом, він готував чай. Я попросив Меґґі підвезти мене до готелю, але заскочив лише, щоб забрати Фрейзера. «Рендж-ровер» був припаркований надворі, тож я думав, що знайду сержанта в барі. Натомість він був у своїй кімнаті, і, постукавши, я почув, як він шумно висякується, перш ніж підійти до дверей. Коли він відчинив, кімната була в темряві, а обличчя сержанта — вкрите червоними плямами. Проте поводився він так само грубо, як і раніше. Я сказав, що нам потрібно поговорити з Броуді.
— Я й не кажу, що це він, — заперечив я, коли старий інспектор, запаливши газ, струшував сірником. — Але він тримав гайковий ключ лівою рукою. Ми знаємо, що той, хто вбив Дункана, — шульга. І Ґрейс вдарили по правій щоці, тож її нападник, вочевидь, також.
Фрейзер зневажливо засопів.
— Ви можете бути впевнені, що дружині Стракана не завдали удару ззаду?
— Не можу, — зізнався я. — Звісно, на них могли напасти дві різні людини. Але Дункана вдарили так сильно, що пробили дірку в черепі, і уламки посипалися всередину. Такої сили без замаху не буває.
Рот Фрейзера скривився так, що кінчики вусів повисли до підборіддя.
— Кемерон придурок, то сто відсотків. Але я не думаю, щоб такий дурень, як він, переміг Дункана.