Броуді відпив чаю й обережно поставив кухоль на підставку.
— Час, можливо. Щодо великої землі, для них це все ще вбивство місячної давності. Важливе, але не питання життя і смерті. Навіть те, що ми не можемо зв’язатися, їх не надто хвилює, бо вони знають, що телефони та радіо не працюють. Якщо ж вони знатимуть, що вбили поліціянта, гелікоптер буде готовий, щойно погода дозволить. А так вони чекатимуть, поки все проясниться, і лише тоді заворушаться. Тож поки в нас немає засобів зв’язку, у вбивці є можливість вибратися з острова до того, як його почнуть шукати.
— І куди йому подітися? Навіть якщо він візьме човен, тут навколо відкрите море.
Броуді посміхнувся.
— Не обманюйте себе. Навколо сто п’ятдесят миль островів і узбережжя, де можна сховатися. Крім того, є Британські острови, Норвегія, Фарери та Ісландія, і все це не так уже й далеко.
— То ви думаєте, що вбивця планує втекти?
Собака підійшла й поклала голову господарю на коліно. Броуді ніжно погладив її.
— Я б сказав, що це цілком імовірно. Він знає, що більше не може тут залишатися.
— То що нам із цим робити? — запитав Фрейзер.
Броуді знизав плечима.
— Прикривати спини. І сподіватися, що погода проясниться.
Гнітюча думка.
Невдовзі ми втрьох повернулися «рендж-ровером» до готелю. Ми нічого не їли з того ранку, і хоча ніхто з нас особливого апетиту не відчував, усе одно треба було поїсти. Дощ ущух, але шторм не стихав. Ми проминули гавань та селище. Острів так і був знеструмлений. Поки ми їхали крутим пагорбом до готелю, темні вулиці здавалися моторошно пустими у світлі наших фар.
Ми вийшли з машини та помітили, що зсередини долинає гомін. Броуді нахмурився, підняв підборіддя, ніби принюхуючись.
— Щось відбувається.
Маленький бар був переповнений, люди купчилися в коридорі біля дверей. Голови повернулися до нас, і розмови раптово затихли — поширилася звістка, що ми наближаємося.
— Що вже знов? — пробурмотів Фрейзер.
Люди, що стояли у дверях, поворухнулися у відповідь на рух у барі. Вийшов Кінрос, за ним — величезна постать Ґатрі. Крижані очі Кінроса проминули мене, Фрейзера та зупинилися на Броуді.
— Ми хочемо отримати відповіді на деякі запитання.
З усім, що сталося, я забув про обіцянку Броуді пояснити, що відбувається.
Фрейзер рушив уперед, агресивно розправивши плечі, але Броуді зупинив його.
— Так, насмілюся сказати, справді хочете. Дайте нам хвилинку, добре?
Кінрос, здавалося, був схильний сперечатися. Тоді коротко кивнув.
— Навіть дві.
Вони з Ґатрі повернулися до бару. Фрейзер сердито тицьнув пальцем у Броуді.
— Ви більше не клятий інспектор! Я ж казав вам раніше, ви не маєте повноважень їм щось розповідати!
Броуді відповів рівним голосом.
— Вони мають право знати.
Обличчя Фрейзера спохмурніло. Шок від смерті Дункана і, можливо, його почуття провини наростали весь день. Тепер він шукав, де б це вихлюпнути.
— Офіцера поліції вбили! Як на мене, ніхто на цьому острові не має права ні на що!
— Двоє людей уже мертві. Ви хочете, щоб хтось загинув, бо ми їх не попередили?
— Він правду каже, — втрутився я. Мені довелося опинитися в ситуації, коли поліція не оприлюднила інформацію, і, як наслідок, постраждали люди. — Треба сказати їм, із чим ми маємо справу. Інакше піддаємо ризику більше життів.
Фрейзер був загнаний у кут, але не піддавався.
— Я цього не підтримую! Я нікому нічого не розповім без належного наказу, і нікому іншому не раджу!
— Ні? — На щелепі Броуді смикався м’яз, але це був єдиний зовнішній вияв його емоцій. — У відставці є свої плюси. Мені не потрібно турбуватися про бюрократичну тяганину.
Фрейзер схопив його за руку, коли той рушив до бару.
— Ви туди не підете!
— Що ви зробите? Заарештуєте мене?
Він зневажливо глянув на сержанта. Фрейзер опустив погляд, потім руку.
— Я цього ніяким боком не стосуюся, — пробурмотів сержант.
— От і не треба, — сказав Броуді й вийшов до людей.
Я пішов з ним, залишивши Фрейзера стояти в коридорі. Нам довелося пробиратися в тисняві бару. Люди відсахувалися, коли ми йшли повз них, розмови затихали, зависала тиша. Це була досить маленька кімнатка, не призначена для такої кількості людей. Схвильована Елен працювала за барною стійкою. Я помітив Кемерона, який уже почистився й самотньо стояв у кутку. Очевидно, фельдшер відійшов після падіння з велосипеда, але погляд, який він кинув на мене, не потеплішав. Меґґі теж була там, стояла в групі Кінроса і Ґатрі, на обличчі — очікування.