Моя голова різко піднялася, коли у двері постукали. Я зрозумів, що задрімав. Подивився на годинник і побачив, що вже по дев’ятій.
— Секундочку.
Протерши очі, підійшов до дверей. Мабуть, Елен все-таки вирішила мене нагодувати. Та за відчиненими дверми в коридорі стояла Меґґі Кесіді.
Вона тримала тацю з мискою супу і двома запашними окрайцями домашнього хліба.
— Елен сказала, що якщо я все одно до вас іду, то маю принести ось це. Звеліла переказати, що вам треба щось з’їсти.
Я взяв тацю і відступив, щоб впустити її.
— Дякую.
Вона всміхнулася, але трохи невпевнено.
— Знову суп. Важкий був день, правда?
— Принаймні цього разу ви його не розілляли.
Я поставив тацю на комод. Між нами виникла певна напруга, коли ми опинились удвох в моєму номері. Ми намагалися не дивитися на ліжко — воно займало більшу частину кімнати, й ми обоє усвідомлювали його присутність. Я сперся на підвіконня, а Меґґі сіла на єдиний стілець у кімнаті.
— Вигляд у вас кепський, — сказала вона нарешті.
— Від цього я почуваюся набагато краще.
— Ви розумієте, про що я. — Вона показала на тацю. — Ну ж бо, їжте вже.
— Все гаразд.
— Елен мене вб’є, якщо суп захолоне.
Сил сперечатися не було. Я був надто втомлений, щоб відчувати голод, але перший ковток усе змінив. Раптом я зрозумів, наскільки голодний.
— Чудова зустріч вийшла, — сказала Меґґі, коли я розламав скибку хліба. — Я навіть подумала, що Ієн Кінрос зараз викриє Кемерона. Але не все одразу, правда?
— Ви сюди прийшли не просто потеревенити, так?
— Ні. — Вона обсмикувала край стільця. — Я хочу вас дещо запитати.
— Ви знаєте, я нічого не можу вам сказати.
— Одне запитання, і все.
— Меґґі…
Вона підняла палець.
— Тільки одне. І суворо не для протоколу.
— Де ваш диктофон?
— Боже, але ж ви підозрілий мерзотник.
Меґґі полізла в сумку й дістала диктофон.
— Вимкнений. Гляньте.
Вона сховала його в сумку. Я зітхнув.
— Добре, одне запитання. Але я нічого не обіцяю.
— Це все, що я прошу, — сказала репортерка. Вона нервувала. — Броуді сказав, що мертва жінка була повією зі Сторновея. Ви знаєте її ім’я?
— Ну ж бо, Меґґі, я не можу вам цього сказати.
— Я не питаю, як її звали. Просто чи ви знаєте.
Я намагався зрозуміти, де пастка. Але за умови, що я не наведу жодної конкретики, відповідь не завдасть шкоди.
— Не офіційно.
— Але ви досить добре уявляєте, хто вона така?
Я промовчав на знак відповіді. Меґґі закусила губу.
— Її… Жертву часом не звуть Дженіс?
Моє обличчя, мабуть, мене виказало. Я відставив тацю, апетит зник.
— Чому ви так кажете?
— Вибачте, я не можу розкривати своїх джерел.
— Це не гра, Меґґі! Якщо ви щось знаєте, то мусите сказати поліції.
— Ви про сержанта Фрейзера? То так, правильно, саме йому!
— Тоді Ендрю Броуді! На кону більше, ніж газетна історія, ви граєтеся життями людей!
— Я роблю свою роботу! — спалахнула вона у відповідь.
— А якщо ще когось уб’ють, що тоді? Вважатиме це ще одним ексклюзивом?
Постріл влучив у яблучко. Меґґі відвела погляд.
— Ви самі казали, що ви з Руни, — підштовхнув я. — Вам не болить за те, що тут відбувається?
— Звичайно болить, чорт забирай!
— Тоді скажіть мені, звідки ви взяли це ім’я.
Я бачив, як у ній борються суперечливі емоції.
— Слухайте, це не те, чим здається. Людина, яка сказала мені… Це було конфіденційно. І я не хочу створювати проблеми. Ця людина непричетна.
— Звідки ви знаєте?
Вона подивилася на годинник і підвелася.
— Слухайте, я маю йти. Це була помилка. Не треба було сюди приходити.
— Але ви прийшли. І не можете так просто піти.
Обличчя Меґґі все ще було невпевненим, але вона похитала головою.
— Дайте мені час до завтра. Навіть якщо поліція не доїде, я обіцяю, що розповім вам або Броуді. Але спершу мені потрібно все добре обдумати.
— Не робіть цього, Меґґі.
Але вона вже прямувала до дверей.
— Завтра, я обіцяю. — Вона збентежено всміхнулася. — Добраніч.
Коли вона пішла, я сів на ліжко, міркуючи, звідки репортерка могла знати, що вбиту жінку звали Дженіс. Я сказав лише Броуді та Фрейзеру і не вірив, що суворий інспектор чи сержант могли щось довірити Меґґі.
Я намагався розгадати цю загадку, але надто втомився, щоб мислити ясно. Сьогодні я нічого не міг із цим вдіяти. Суп охолов, але голоду я вже не відчував. Я роздягнувся й змив із себе стільки смороду й диму, скільки зміг. Можливо, завтра запустять генератор готелю й буде гарячий душ. Наразі я хотів тільки спати. Я занурився в сон, немов вимикачем клацнув.