«Будь ласка, нехай я помилюся».
Я звернувся до Ґатрі, коли він проходив повз, виводячи з двору купу людей.
— Можна мені шмат пластику чи брезенту?
Я думав, що він не почув мене чи просто ігнорує. Але за кілька хвилин велетень повернувся зі згортком брудного полотна. Тицьнув мені:
— Ось.
Я почав розгортати його однією рукою, борючись із поривами вітру. На мій подив, Ґатрі прийшов на допомогу. Ми боролися зі змахами полотна, коли з тіні виринула якась постать. У мерехтливому світлі я побачив Кемерона. Він дивився на тіло.
— Боже милий, — прошепотів він. Він ковтнув, смикнувся кадик. — Що я можу зробити? — Його звичайної нахабності як не було. Я мимохіть замислився, чи він лише зараз починає усвідомлювати, що поставлено на карту. Міг пристати на його пропозицію, але Ґатрі перебив:
— Пішов ти до біса, як завжди, — зневажливо пробурчав він. — Думаєш, від твоїх перев’язок тут якась користь буде?
Кемерон наче ляпаса отримав. Не кажучи ні слова, він розвернувся і разом з рештою вийшов із подвір’я. Може, він і заслуговував на співчуття, але зараз були нагальніші справи.
Зрештою, треба вирішити, що робити з тілом, але спочатку його потрібно було накрити. Щойно ми розгорнули брезент, Ґатрі без зайвих слів допоміг мені розстелити його на почорнілому трупі.
— Як ви думаєте, хто це? — запитав він.
Я здогадувався, але мені здалося, що він сам боявся почути відповідь. Довелося тільки похитати головою. Ми опустили брезент і сховали тіло з очей.
Але важкий камінь на серці підказував мені, що Меґґі нарешті потрапила на першу шпальту.
Вогонь майже догорів. Те, що колись було човном, перетворилося на гору червоного попелу й вугілля, яке дотлівало посеред корабельного двору. Вітер роздував рештки вогню, але той швидко згасав, прибитий власною люттю й зусиллями острів’ян. Вхід до корабельні огородили жалюгідним обривком поліційної стрічки — все, що знайшлося у Фрейзера. Прив’язана до двох стовпів, вона гуділа на вітрі, як жива істота, не більше ніж символічна перешкода.
Більшість жителів острова розійшлися по домівках. Броуді попросив Елен розбудити Фрейзера, коли повернеться до готелю, і сержант поліції невдовзі прибув, збентежений і пом’ятий. Він намагався бурчати, що я мав би докласти більше зусиль, щоб його розбудити, але ніхто не мав настрою слухати його скарги чи виправдання.
Зрештою ми вирішили занести тіло в майстерню. Досі невідомо було, коли прибуде слідча група, і хоча протокол передбачав, що місце злочину слід залишати без змін, навряд чи це можна було тут забезпечити. Десятки людей товклися навколо корабельні, і після того, як його витягли з вогню, сенсу хвилюватися про пошкодження тіла вже не було. Мені доведеться оглянути його пізніше, а тим часом найкраще, що ми могли зробити, це переконатися, що труп зберігається в безпеці.
Тіло надто сильно обгоріло, впізнати особу було неможливо, але думаю, що сумнівів щодо особи ні в кого не було. Меґґі зникла, а попри всі її недоліки вона б не покинула бабусю без попередження. Ґатрі з Кінросом занесли тіло всередину, скориставшись брезентом як ношами, та залишили в майстерні. Ґатрі, пригнічений і похмурий, пішов прямо додому. Але Кінрос категорично відмовився йти.
— Поки не почую, що вона скаже, — заявив він, смикнувши підборіддям у бік Карен Тейт, яка похмуро чекала разом зі своєю донькою.
Броуді не сперечався, і я подумав, що знаю чому.
Тейт могла не реагувати на тиск Броуді чи Фрейзера, але Кінрос — то інша справа. Він був одним із них, я не думав, що вона зможе йому опиратися.
Мати й донька розташувалися за тим самим столом, де чоловіки напередодні грали в карти. Труп звідси видно не було. Мері сиділа з відсутнім виразом обличчя, таким самим, як коли дивилася з вулиці на моє вікно. Ми вмовили матір зняти з Мері пальто. Загорнуте в пакет для сміття, воно тепер зберігалося подалі від зайвих очей в «рендж-ровері» поліції. У кишенях нічого не знайшли, не помітили й плям крові чи ознак пошкодження, але криміналісти все одно мають дослідити його на наявність слідів. Можливо, це була моя уява, але коли я спостерігав, як дівчина знімає пуховик, мені здалося, що він втратив частину своєї яскравості. Червоний колір наче вицвів і пошарпався.
Кінрос укутав Мері у свою важку куртку-дощовик. Не помічаючи холоду, він майже ніжно допоміг їй впоратися з рукавами. Проте коли він дивився на матір дівчинки, ніжності в його обличчі не було.