Чесною відповіддю було б «ні». Ніколи не можна бути до цього готовим, а надто коли це хтось знайомий. Хтось, хто тобі подобався. Але я лише кивнув і відтягнув брезент. Мене зустрів подих теплого повітря й запах пересмаженого м’яса. Те, як ми реагуємо на запахи, багато в чому залежить від контексту. З огляду на його джерело, запах був нудотно недоречним.
Я присів біля трупа. Зморщений від вогню, він здавався жалюгідно малим. Одяг весь згорів, так само — значна частина м’яких тканин. Полум’я перекрутило й деформувало його, оголивши перегорілі кістки та сухожилля, стягнувши кінцівки до характерного боксерського присіду.
Це видовище ставало до жаху знайомим.
— То що ви думаєте? — запитав Броуді.
У моїй пам’яті виникла усмішка Меґґі. Майже сердито я відштовхнув непроханий образ.
«Розмежовуй. Це робота. Решту збережеш на потім».
— Це жінка. Череп надто малий для чоловіка. — Я глибоко вдихнув, дивлячись на гладку кістку черепа, що оголилася під почорнілими шматками плоті. — Крім того, підборіддя загострене, а лоб і надбрівні дуги гладкі. Чоловічі були би набагато важчими й виразнішими. А ще зріст.
Я вказав, де крізь спалену м’язову тканину виднілася стегнова кістка, усвідомлюючи жахливу інтимність того, що ми робимо.
— Важко точно сказати, коли тіло лежить ось так, але, судячи з довжини стегнової кістки, це була людина невисокого зросту, навіть для жінки. П’ять футів, можливо, трохи менше. Не вище.
— Чи може це бути дитина?
— Ні, це однозначно доросла людина. — Я вдивився в мовчазний крик роззявленого рота. — Зуби мудрості пробилися. Тобто їй було щонайменше вісімнадцять-дев’ятнадцять. Можливо, старша.
— Скільки було Меґґі? Двадцять три, двадцять чотири?
— Приблизно стільки й було.
Броуді зітхнув.
— Правильний зріст, правильний вік, правильна стать. Немає особливих сумнівів, так?
Мені було важко говорити.
— Немає.
Від визнання цього трагедія здавалася ще гіршою, наче я чимось підвів Меґґі.
Але прикидатися не було сенсу. Я змусив себе продовжити.
— Якщо це вартує уваги, вона була принаймні частково одягнена, коли її підпалили. — Я вказав на потьмянілий металевий диск, втиснутий в обгорілу плоть між стегновими кістками. Завбільшки з дрібну монету. — Це ґудзик від штанів. Тканина згоріла, але він розплавився в плоті. За зовнішнім виглядом, думаю, вона була в джинсах.
Меґґі була в джинсах, коли я бачив її востаннє.
Броуді стиснув губи.
— Тож її, ймовірно, не зґвалтували. Це щось, я вважаю.
Справедливе припущення. Небагато ґвалтівників потурбувалися б одягнути жертві джинси, перш ніж убити її. І вже точно не потім.
— Є якісь думки щодо причини смерті? — запитав він.
— З того, що я бачу, череп не пошкоджений. До того, як тіло витягли з вогню, черепний тиск спричинив вибух, що трохи спрощує ситуацію. Немає жодних ознак травми голови, як це було з Дженіс Дональдсон і Дунканом. Припускаю, що її просто не так сильно вдарили, хоча…
Я замовк, нахилившись уперед, щоб ближче розглянути.
Вогонь знищив шкіру та м’язи горла, оголив спалені хрящі та сухожилля. Я уважно оглянув їх, потім — руки й ноги та нарешті тулуб. Обвуглена м’яка тканина замаскувала ознаки, але не приховала їх зовсім.
— Що це? — запитав Броуді.
Я показав на горло.
— Бачите тут? Сухожилля на лівій стороні горла розрізано. Кінці відчахнулися один від одного.
— Розрізано, як різана рана? — Броуді нахилився вперед, роздивляючись.
— Однозначно розрізано. Вогонь міг спричинити розрив, але кінці для цього занадто чисті.
— Ви маєте на увазі, що хтось перерізав їй горло?
— Я не можу бути впевнений, не провівши належного обстеження, але дуже схоже на це. І є інші колоті рани. Тут, на плечі. М’язові волокна сильно обпалені, але їх досі видно. Те саме з грудьми та животом. Думаю, коли я зроблю рентген, ми знайдемо сліди від леза на ребрах та, ймовірно, на інших кістках.
— Тож її зарізали до смерті? — запитав Броуді.
— Через вогонь важко сказати, поранили її чи зарубали, але на неї точно напали з холодною зброєю. Мені потрібно дослідити надрізи кісток у лабораторії, тоді зможу напевно сказати, якого типу лезо. Але все набагато складніше.
— Що саме?
— Шия зламана.
Я потер очі, бо мене накрила хвиля втоми. Проте навіть крізь утому я не сумнівався в тому, що побачив.
— Подивіться на кут нахилу її голови. Я не хочу сильно ворушити тіло, але якщо придивитеся, то побачите, що видно третій і четвертий хребці. Вони розрізані. А також зламані ліва рука й права гомілка. Ось тут видно, як кістки стирчать крізь спалену тканину.