— Чи не могло це статися, коли човен розвалився у вогні або коли її витягали?
— Це могло спричинити кілька переламів, але не так багато. І вони схожі на компресійні переломи, бо були спричинені ударом…
Я зупинився.
— Що? — запитав Броуді.
Але я підійшов до брудного вікна. Було надто темно, мало що видно, але в тьмяному світлі човна, що догоряв, я бачив темну скелю, що височіла над корабельнею.
— Ось як він приніс сюди тіло. Він скинув її зі скелі.
— Ви певні?
— Це пояснює переломи. На неї напали з ножем, і вона або впала, або її скинули згори. Потім вбивця спустився і перетягнув тіло з підніжжя скелі у двір корабельні.
Броуді закивав.
— У кінці гавані є сходи, що ведуть на вершину скелі. З ліхтариком там можна пробратися в темряві, і так набагато швидше, ніж повертатися дорогою через селище. І менше шансів, що тебе хтось помітить.
Це не пояснювало, як Меґґі взагалі там опинилася. Але принаймні тепер ми почали формувати картину того, що сталося, хай ще не визначивши причину.
Броуді втомлено потер обличчя, зі скрипом продер рукою сіру щетину, що посріблила підборіддя.
— Як ви думаєте, вона була жива, коли падала?
— Сумніваюся. Жертви падіння майже завжди мають так звані переломи зап’ястка Коллеса, — вони простягають руки, щоб зупинитися. Нічого такого тут немає. Зламана тільки одна рука, вище ліктя, у плечовій кістці. Це означає, що вона була мертва або непритомна, коли впала.
Броуді глянув у вікно майстерні. Надворі стояла непроглядна темрява.
— Зараз надто темно, щоб там щось побачити. Як розвидниться, піднімемося на вершину скелі й подивимося. Тим часом…
Він замовк, бо надворі раптово зчинився галас. Почувся крик, потім щось впало на підлогу, до нас долинули звуки боротьби. Броуді зірвався й побіг до дверей, але ті відчинилися ще до того, як він до них дістався. Порив крижаного вітру увірвався в майстерню, і всередину ввалився Фрейзер, тягнучи когось із собою.
— Подивіться, кого я знайшов: шпигував крізь вікно! — пихкав він, штовхаючи перед собою зловмисника.
Постать вилетіла в центр майстерні. Бліде, вражене, всипане прищами обличчя Кевіна Кінроса злякано дивилося на нас.
23
Хлопець стояв у майстерні, вода з нього крапала на бетонну підлогу. Він трусився, опустив очі, зігнув плечі — жалюгідна картина.
— Я тебе ще раз питаю, — повторив Фрейзер, — що ти там робив?
Кевін не відповів. Я знову накрив тіло брезентом, але хлопець уже побачив його на підлозі, коли Фрейзер затягнув його в майстерню. Кевін відвів погляд одразу, мов ошпарений.
Фрейзер сердито дивився на нього. Він почувався на своїй території: можна утвердити свою владу поліціянта.
— Слухай, синку, якщо не співпрацюватимеш, отримаєш забагато проблем. Це твій останній шанс. Це місце під охороною поліції, що ти тут робив? Намагався підслухати, еге?
Син Кінроса ковтнув слину, наче збирався заговорити, але не вийшло жодного звуку. Броуді перебив:
— Можна я з ним поговорю?
Досі він мовчав, дозволяючи Фрейзеру розпитувати. Але знущання сержанта явно не спрацювали. Від них і так уже наляканий підліток трусився ще більше. Фрейзер кинув на Броуді роздратований погляд, але коротко кивнув. Старий інспектор сходив по табуретку від столу, де перед тим сиділи Мері Тейт із матір’ю. Поставив біля Кевіна.
— Ось, сідай.
Сам він примостився на кутку верстака. Його поведінка була набагато розкутішою, ніж у Фрейзера на його суворому допиті. Кевін невпевнено дивився на табурет.
— Можеш стояти, якщо хочеш, — додав Броуді. Кевін вагався, та потім повільно опустився на сидіння. — То що ти маєш нам сказати, Кевіне?
Червоні горбки Кевінових прищів полум’яніли на тлі зблідлого обличчя.
— Я… нічого.
Броуді схрестив ноги, наче це була дружня розмова.
— Гадаю, ми обоє знаємо, що це неправда, еге ж? Я майже впевнений, що ти не зробив нічого поганого, окрім того, що прокрався у двір корабельні. І я майже впевнений, що ми зможемо переконати сержанта Фрейзера не звертати на це уваги. За умови, що ти скажеш нам, чому саме ти це робив.
Фрейзер стримано подивився на Броуді, але заперечувати не став.
— Отже, як щодо цього, Кевіне? — запитав Броуді. Напруга в підлітку була очевидною, він боровся між бажанням відповісти та дотримати мовчання. Потім перевів погляд на вкрите брезентом тіло. Губи зарухалися, наче слова намагалися вирватися назовні.