— Це правда? Що всі кажуть?
Йому боліло.
— Що кажуть?
— Це… — він ще раз швидко кинув погляд на брезент, — це Меґґі?
Броуді зробив паузу й за хвилину відповів.
— Ми думаємо, що може бути, так.
Кевін розплакався. Я пам’ятав, як він поводився з Меґґі, як червонів, коли вона звертала на нього увагу. Його закоханість була болісно очевидна, і мені стало його дуже шкода. Броуді витяг з кишені носовичка, мовчки підійшов, дав йому й повернувся до верстака.
— Що ти можеш сказати нам, Кевіне?
Молодик ридав.
— Я її вбив!
Слово ніби сповнило повітря електричним струмом. У тиші, що зависла, сморід спаленої плоті та кісток здавався сильнішим, ніж раніше, перекриваючи запах мазуту, тирси та припою. Стіни майстерні стогнали під натиском шторму, краплі дощу, наче жерстяні цвяхи, стукали в гофрований дах.
— Що ти маєш на увазі, як це ти її вбив? — майже ніжно запитав Броуді.
Кевін протер очі.
— Бо якби не я, вона б не померла.
— Продовжуй, ми слухаємо.
Однак, зайшовши так далеко, Кевін, здавалося, відмовлявся вести далі. Я згадував його реакцію, коли Броуді розповів, що тіло, знайдене в котеджі землероба, належить повії зі Сторновея. Він був не просто шокований. Приголомшений. Ніби він щойно встановив якийсь зв’язок. Що Меґґі сказала про своє анонімне джерело? «Людина, яка сказала мені… Це було конфіденційно. І я не хочу створювати проблеми. Ця людина непричетна».
— Ви сказали Меґґі ім’я померлої жінки, так? — запитав я.
І Броуді, і Фрейзер здивовано глянули на мене, але їхнє здивування було ніщо в порівнянні з Кевіном. Він витріщився на мене з розтуленим ротом. Здавалося, він шукав спосіб заперечити це, але його воля вже похитнулася. Він кивнув.
— Звідки ти дізнався, як звали цю жінку, Кевіне? — запитав Броуді, перебираючи ініціативу.
— Я точно не знав…
— Ти був достатньо впевнений, щоб дати підказку Меґґі. Чому?
— Я… я не можу вам сказати.
— Хочеш провести час у камері, хлопче? — перервав Фрейзер, не звертаючи уваги на сердитий погляд, яким нагородив його Броуді. — Бо я тобі гарантую, куди ти підеш, як не заговориш.
— Я впевнений, що Кевін це знає, — сказав Броуді. — І я не думаю, що він хоче захистити людину, яка вчинила це з Меґґі. Правда, Кевіне?
Погляд хлопця мимоволі знову сіпнувся в бік брезенту. На обличчі застиг біль.
— Ну ж бо, Кевіне, — вмовляв Броуді, — скажи нам, звідки ти взяв ім’я? Тобі хтось сказав? Або ти знаєш когось, хто знав її? Так?
Син Кінроса опустив голову. Він пробурмотів щось, але ніхто з нас не почув.
— Говори! — гаркнув Фрейзер.
Кевін сердито підвів голову.
— Мій тато!
Крик пролунав усередині майстерні. Обличчя Броуді завмерло: жодних емоцій.
— Чому б тобі не почати з початку?
Кевін охопив себе руками.
— Це було минулого літа. Ми прийшли поромом до Сторновея. Батько сказав, що в нього якісь справи, тож я пішов у місто. Думав, може, кіно подивитися чи щось таке…
— Нам байдуже, що ти дивився, — перебив Фрейзер, — переходь до суті.
Погляд Кевіна натякав на те, що він усе-таки син свого батька.
— Я зрізав через кілька глухих вулиць, біля автостанції. Поруч були ці будинки, і коли я підійшов ближче, то побачив свого тата біля одного з них. Я хотів перейти, але потім ця… ця жінка відчинила двері. На ній був лише короткий халат. Майже все видно. — Прищаве обличчя Кевіна побагровіло. — Коли вона побачила мого тата, вона посміхнулася… така собі брудна посмішка. А потім він увійшов з нею всередину.
Броуді терпляче кивнув.
— Опиши її.
— Ну… ніби вона була… знаєте…
— Проститутка?
Сором’язливий кивок. Броуді вдав, наче ця нова подія була настільки ж небажаною, як і несподіваною.
— Можеш описати її?
Пальці Кевіна несвідомо розтирали червоні цятки на обличчі.
— Не знаю… Темне волосся. Старша за мене, але не дуже. Красива, але… ніби вона не дбала про себе.
— Вона була низькою, високою?..
— Висока, мабуть. Велика. Не товста, але й не худа.
Пізніше йому могли б показати фотографії, щоб побачити, чи впізнає він Дженіс Дональдсон. Але його опис поки що підходив.
— То як ти дізнався, як її звати? — запитав Броуді.
Обличчя хлопця спалахнуло ще сильніше.
— Після того, як він увійшов, я… Я підійшов до дверей. Просто подивитися. Було кілька кнопок дзвінків, але я бачив, що він натискав на верхній. Там було лише «Дженіс».
— Чи знав твій тато, що ти його бачив?
Кевін приголомшено замотав головою.