— То він потім ще ходив до неї? — запитав Броуді.
— Не знаю… Я думаю, так. Кожні кілька тижнів він казав, що має якісь справи, тож я… Я здогадався, що він саме туди прямує.
— Якісь справи, — пробурмотів Фрейзер. Броуді не звернув уваги.
— А чи приїздила вона колись до нього сюди? На острів?
На це запитання він тільки замотав головою. Але я пригадав, як Кінрос раніше в барі змусив Кемерона замовкнути. Тоді я думав, що його просто роздратувала офіціозна манера Кемерона, але тепер те, як він тоді, по суті, завершив зустріч, пролунало в досить зловісному світлі. Броуді втомлено розім’яв перенісся.
— Скільки із цього ти розповів Меґґі?
— Тільки її ім’я. Я не хотів, щоб вона знала, що мій тато ходив до… розумієте. Я просто подумав… вона ж репортерка, могла б написати статтю, розповісти, ким була ця жінка. Я думав, що роблю їй послугу! Я не знав, що це так закінчиться!
Броуді поплескав юнака по плечу, той знову розплакався.
— Ми знаємо, що ти цього не робив, синку.
— Можна, я піду? — запитав Кевін, витираючи очі.
— Ще кілька запитань. Чи ти знаєш, як Мері Тейт могла підібрати пальто Меґґі?
Кевін опустив голову, уникаючи погляду.
— Ні.
Заперечення була надто поспішним. Броуді безвиразно дивився на нього.
— Мері — гарна дівчина, правда, Кевіне?
— Не знаю. Мабуть.
Броуді допустив кілька секунд паузи, почекав, доки Кевін не почне незручно вовтузитися, а тоді поставив наступне запитання:
— Як довго ти з нею зустрічаєшся?
— Я не зустрічаюся!
Броуді просто глянув на нього. Кевін опустив погляд.
— Ми просто… гуляємо. Ми нічого не робимо! Нічого такого. Немає нічого… розумієте…
Броуді зітхнув.
— То де ви «гуляєте»?
Збентеження підлітка було болісним.
— Іноді на поромі. У розваленій каплиці, якщо темно. Або…
— Продовжуй, Кевін.
— Іноді на горі… У старому котеджі на ділянці.
Броуді здивувався.
— Тобто де було знайдено тіло?
— Так, але я нічого про це не знав. Чесно! Ми там давно не були! Ще з літа!
— Там ще хтось ходить?
— Наскільки я знаю, ні… Ось чому ми туди ходили. Наше місце.
«Більше ні». Я подумав про порожні банки та залишки багать, які ми знайшли. Зрештою, нічого спільного з убитою повією, лише кілька таємних зустрічей особливої дівчини й переляканого закомплексованого хлопця.
Зневага Фрейзера була написана на його обличчі, але він принаймні мав розум мовчати. Думки Броуді прочитати було неможливо. Вираз обличчя він зберігав професійно нейтральним.
— Чи туди йде Мері, коли блукає? Погуляти з тобою?
Кевін дивився на руки.
— Іноді.
Броуді на мить замислився.
— Вона була у вас вдома, коли ми твого батька шукали?
До того часу я й не думав про те, як Кевін визирнув крізь щілину у вхідних дверях, тримав їх прикритими, щоб ми не могли заглянути всередину. Він схилив голову, його мовчання все підтвердило.
— А як сьогодні? Ти теж з нею гуляв?
— Ні! Я… Я не знаю, куди вона поділася! Я пішов додому після того, як поговорив з Меґґі! Чесно!
Здавалося, він зараз знову розплачеться. Броуді кілька секунд розглядав його, а тоді коротко кивнув.
— Тобі краще додому.
— Зачекай секундочку, — заперечив Фрейзер.
Але Броуді випередив його.
— Усе добре. Кевін нічого не розкаже про те, що він нам сказав. Так, Кевіне?
Юнак серйозно похитав головою.
— Я не буду. Обіцяю. — Він поспішив до дверей і зупинився. — Мій тато не скривдив би Меґґі. Або іншу жінку. Я не хочу втягувати його в проблеми.
Броуді не відповів. Але тоді він мало що міг сказати. Кевін вийшов, на короткий час промайнув проливний дощ, потім двері зачинилися, і він зник.
Броуді підійшов до столу й відсунув стілець, сів. Він був геть виснаженим.
— Боже, яка ніч.
— Гадаєте, він не розпатякає? — зі сумнівом запитав Фрейзер.
Колишній детектив провів рукою по обличчю.
— Я не уявляю, що він побіжить додому, щоб зізнатися в цьому батькові, а ви?
Фрейзер, здавалося, збирався погодитися, але раптом аж підскочив.
— Боже, а як же дівчина? Кінрос знає, що вона була свідком! Не дивно, що він так хотів залишитися, поки ми її розпитували!
Мене вкрив холодний піт. Але Броуді, здавалося, не хвилювався.
— Мері нічого не загрожує. Навіть якщо припустити, що Кінрос убивця — а ми досі не знаємо, чи це він — він почув, що вона нічого не бачила, його нічого не видасть. Він знає, що вона не становить загрози.
Фрейзер видихнув з полегшенням.
— І що тепер? Заарештувати його? Буду радий надіти наручники на цього виродка!