Броуді мовчав.
— Ще ні, — нарешті сказав він. — Усе, що ми маємо проти Кінроса, це те, що він знав Дженіс Дональдсон. Цього недостатньо, щоб його заарештувати. Ми тільки розкриємо карти й дамо йому час підготувати свою історію до того, як сюди прибуде команда Воллеса.
— Ну ж бо! — вигукнув Фрейзер. — Ви чули, що сказав його власний син! І той виродок, напевно, Дункана вбив! Ми не можемо просто сидіти склавши руки!
— Я не казав, що ми маємо! — відповів Броуді, раптово запалившись. Він зробив зусилля, заспокоївся. — Слухайте, я вже мав справу з розслідуваннями вбивств. Коли недостатньо доказів, ви ризикуєте, що вбивця уникне відповідальності. Ви цього хочете?
— Ми мусимо щось зробити, — наполягав Фрейзер.
— І ми це зробимо. — Броуді подивився на покриту брезентом фігуру й задумався. — Девіде, ви досі гадаєте, що тіло Меґґі скинули зі скелі?
— Я в цьому впевнений, — сказав я. — Важко зрозуміти, як інакше вона могла отримати всі ці травми.
Він глянув на годинник.
— За пару годин має розвиднитись. Щойно сонце зійде, думаю, нам слід піднятися туди. Подивимося, чи є ознаки того, що сталося. Тим часом я пропоную вам повернутися в готель і спробувати трохи поспати. У нас попереду насичений день.
— А ви? — запитав я.
— Я мало сплю. Я залишусь тут і складу Меґґі компанію. — Він усміхнувся, але його очі були зацьковані. — Я не зміг її захистити від смерті. Здається, найменше, що я можу зробити для неї зараз, це постерегти її тіло.
— Може, ми залишимося з вами?
— Не хвилюйтеся за мене, — похмуро сказав Броуді. Він узяв з верстака лом і зважив його в руці. — Я впораюся.
24
Світанок прийшов, як запізніла думка.
Світанку як такого не було. Просто непомітний проблиск, що підкрався зненацька, поки ви не зрозуміли, що ніч змінилася каламутними сутінками й що офіційно настав ранок.
Я не пішов спати одразу з майстерні. Натомість попросив Фрейзера відвезти мене до бабусі Меґґі. Елен казала, що пішла до старої, бо та впала. Я сумнівався, що зможу щось для неї зробити, але все одно мав побачити її.
Я був винен це Меґґі.
Роуз Кесіді жила в невеликому кам’яному котеджі на дві родини, а не в збірному бунгало, як більшість сусідів. Старенька хатина з тюлем на вікнах — видно було, що тут доживає вік літня людина. У нижньому вікні мерехтіли свічки, ще одна нагорі. Свічки за померлою.
Дім був повний жінок. Сусідки посходилися, щоб побути з бабусею Меґґі. Я зайшов, і мене вразив запах старості, та особлива затхлість, що відгонить нафталіном і кип’яченим молоком. Бабуся Меґґі була квола, мов пташеня, під тонкою, як пергамент, шкірою проглядали карлючки синіх жилок. Вона вже знала, що внучка померла. Тіло ще потрібно було формально ідентифікувати, але було б неправильно давати їй хибну надію.
Дивно, але Фрейзер вирішив піти зі мною — послухати, що стара скаже про години, які передували смерті Меґґі. Її онука здавалася схвильованою, сказала йому Роуз тремтячим голосом. Але Меґґі не пояснила чому. Приготувавши їм обом вечерю — як і в більшості інших будинків, духовка працювала на балонному газі, — Меґґі вийшла з дому, бо збиралася на зустріч у барі готелю.
— Коли вона повернулася, було о пів на десяту, — згадала Роуз Кесіді, показавши слабкою рукою на годинник із великими цифрами, що стояв на камінній полиці. Почервонілі очі старенької затягнула катаракта. — Вона якась не така була. Наче мала щось на думці.
Це відповідало тому, що ми вже знали. Кевін Кінрос уже назвав їй ім’я померлої жінки, і вона вже заходила до мене в номер.
Але Меґґі непокоїло ще щось, окрім питання, чи не зраджує вона довіру сина Кінроса. Що б це не було, бабусі вона не розповіла. Старенька почула, як вона пішла, десь о пів на одинадцяту, гукнула, куди вона йде. Меґґі крикнула нагору, що їде машиною, зустрічається з кимось по роботі й не затримається.
Вона так і не повернулася.
До другої години її бабуся зрозуміла, що щось не так. Вона впала з ліжка, коли стукала в стіну, щоб розбудити сусіда. Так-от і ставилися до Кемерона на острові, — послали по Елен, а не по офіційного фельдшера. Не те щоб її потрібно було лікувати. Вона не сильно постраждала від падіння, але, як і більшість старих людей, яких мені довелося знати, її тіло повільно згасало, втрачаючи життєву силу, тримаючи жінку в пастці небажаного вже життя. А тепер вона пережила власну онуку.
Таке невиправдано жорстоке довголіття.
Коли я повернувся до готелю, минула шоста година. Ще не розвиднилося, але сенсу лягати вже не було. Я сидів на жорсткому стільці, прислухаючись до стогону шторму, нарешті почув звуки внизу й зрозумів, що Елен не спить. Почуваючись утомленішим, ніж очікував, я занурив голову в холодну воду, намагаючись прокинутися.