Я захопив з готелю більше пакетів для заморожування, щоб використовувати їх як запасні пакети для доказів. Діставши один з кишені, лезом канцелярського ножа я підчепив зразок закривавленої тканини. Якщо дощ триватиме, він змиє криваві плями до того моменту, коли сюди приїде поліція, а мартини зжеруть те, що залишилося.
Броуді дивився на вершину скелі, приблизно на сто футів над нами.
— Сходинки далі, але немає сенсу всім трьом підійматися нагору. — Він повернувся до Фрейзера. — Вам доцільніше взяти машину та зустріти нас на вершині.
— Так, маєте рацію, — поспішно погодився Фрейзер.
Віддавши йому поліетиленовий пакет, щоб поклав до «рендж-ровера», ми з Броуді рушили хрустким кам’яним розсипом до сходів. Вони були вирубані в скелі, круті та звивисті. Біля сходів тягнувся старий поручень, але він не викликав довіри. Витираючи дощ з обличчя, Броуді подивився на сходи, потім на мою пов’язку.
— Ви впевнені, що готові?
Я кивнув. Я не збирався зараз відступати. Ми рушили вгору. Броуді пішов першим, я йшов у власному темпі. Сходинки були слизькі від дощу. Морські птахи тулилися до скелі, пір’я тріпотіло на вітрі. Що вище ми підіймалися, то більше відкривалися для вітру. Той верещав і махав на нас, ніби прагнучи відштовхнути назад.
Ми були лише за кілька ярдів від вершини, коли Броуді послизнувся на зламаній сходинці. Він з’їхав вниз на мене, я вдарився об поруччя. Іржавий метал піддався під моєю вагою, і мить я вдивлявся в нічим не загороджену прірву. Та Броуді схопив мене за комір пальта й витягнув у безпечне місце.
— Вибачте, — прошепотів він, відпускаючи. — Цілі?
Я кивнув, не довіряючи своєму голосу. Мій пульс усе ще калатав, коли я знову рушив за ним. І тут я помітив дещо на скелі за кілька ярдів.
— Броуді, — покликав я.
Він обернувся, і я вказав туди, де ще одна темна пляма вкривала опуклий виступ на скелі. Надто далеко, щоб я міг узяти зразок, але я міг здогадатися, як пляма туди потрапила. Саме тут тіло Меґґі вдарилося об скелю, падаючи згори.
Ми досягли вершини через кілька хвилин після цього. Нас охопила повна сила шторму. Він рвав наші пальта, наповнюючи їх, як вітрила, погрожуючи відкинути наші тіла назад.
— Справжнє пекло! — вигукнув Броуді, тримаючись проти вітру.
Під нами відкривалася гавань Руни — неглибока підкова бурхливої води, оточена скелями. Запаморочливий краєвид: сіре море та небо, розмиті вітром, розпливалися на невиразному горизонті. Один чи два самотні мартини боролися з поривами, їхнє жалібне квиління долинало до нас, птахи марно намагалися зловити потік повітря, та їх зносило вітром. Углибині острова виднілися задумливі схили Бін-Туїріду, а за сто ярдів від нього височів Бодах-Руна — менгір, древній камінь острова, що виростав із дернини, як кривий палець. Решта поверхні на Руні була безлісим вересовищем, укритим травою, розтріпаною вітром. Нічого не вказувало на те, що Меґґі чи хтось інший тут побували.
Дощ ударив по нас картеччю, коли ми йшли до того місця, звідки, вочевидь, падала Меґґі. Я почав думати, що ми марнуємо час, коли Броуді вказав:
— Ось.
За пару ярдів перед нами земля зберігала сліди боротьби. Дернина була розплющена й розірвана, я придивився уважніше й побачив в’язкі чорні плями, що вкривали траву. Навіть після такого дощу їх було багато.
— Ось тут її вбили, — сказав Броуді, витираючи дощ з обличчя, та нахилився, щоб розглянути плями. — Усе кров’ю поляпане, вона, мабуть, дуже багато її втратила.
Він підвівся, оглядаючи землю навколо нас.
— Там ще більше. І там.
Плями були менші за ту, що на краю скелі, майже змиті дощем. Вони утворили кривавий слід, який вів від краю обриву. Або, найімовірніше, до нього.
— Вона тікала, — сказав я. — Вона була поранена ще до того, як дісталася краю.
— Можливо, намагалася дістатися сходів. Або просто бігла наосліп. — Він подивився на мене. — Ви думаєте про те саме, що я?
— Про те, що сказала Мері Тейт? — Я кивнув. «Вони втекли. Після всього шуму». Можливо, люди, яких вона бачила, не просто втекли. Можливо, один із них переслідував іншого.
Але звідки вони взялися?
Броуді обвів поглядом порожню вершину скелі, розчаровано похитав головою.
— Де в біса її машина? Має бути десь тут.
Але сам я думав про обвітрену вершину скелі.
— Пам’ятаєте, ви запитали Мері, де вона взяла пальто? Що саме вона сказала?