- Почалося...
Даю вказівку виходити з автомобілів.
Підійшовши до правоохоронців, показав посвідчення заступника голови Львівської обласної ради і попросив покликати старшого. Ним виявився начальник Житомирської обласної ДАІ, полковник міліції.
- Що за надзвичайна ситуація, чому перекрита міжнародна траса? - ознайомившись із посвідченням, спокійно запитав я.
- Не має жодних проблем, ми Вас пропустимо.
- Дякую. Зі мною ще декілька десятків машин. Розблокуйте, будь-ласка, трасу.
- Ми можемо пропустити тільки Вас.
- Чому?
- Бо так... - з притиском відповів полковник. Його підлеглі збирались навколо нього. Позаду мене хлопці з автоколони. Я зрозумів: треба йти у наступ. Відступати не маємо права. Надто відповідальний момент. Якщо ми зараз їх не «зламаємо», то зупинять й інших на усіх трасах. І на тому все закінчиться, не розпочавшись. Адже ми перші. Київ буде відрізаний від решти України. А сама столиця без підтримки областей перемогти неспроможна.
- Полковнику!.. Різко підвищую голос.
- Ви працівник міліції і зобов'язані дбати про дотримання законності. Зараз грубо порушується закон. Ви позбавляєте мене та інших людей права на вільне пересування в межах держави.
- Нема чого вам їхати до Києва. Я не хочу, щоб була війна...
- Полковнику! Я теж державний службовець і тому хочу нагадати Вам, що Ви - на службі. Якщо Ви противник війни, запишіться у клуб пацифістів і у вільний від роботи час пікетуйте Міністерство оборони. А на службі Ваші політичні симпатії не мають значення. Ви повинні виконувати свій обов'язок.
- Я виконую.
- У Вас є розпорядження від керівництва блокувати трасу?
- Є.
- Від кого? Назвіть прізвище...
- Не можу.
Я зрозумів, що психологічно деморалізував полковника. Прийшов час рішучих дій.
- Полковнику, якщо Ви не здатні захистити наше законне право, ми це зробимо самі. Рахую до трьох. Якщо не дасте команду відігнати трактор, ми зсунемо його з траси.
Я зробив паузу і сказав помічникові принести мегафон та «підтягнути» волинян, які вже під'їхали і стояли позаду нас.
Краєм ока помітив, що полковник теж дає накази своїм підлеглим. Сутички уникнути було важко...
- Раз. Два. Три...
Повільно, але голосно, з надривом веду рахунок. Врешті взяв мегафон і звернувся до хлопців, котрих вже зібралося кілька сотень.
- Я заступник голови Львівської обласної ради. Наша автоколона, як і ваша, прямує до Києва. Тут присутній начальник Житомирської обласної ДАІ. Він відмовляється виконати наші законні вимоги розблокувати трасу. І тому ми це зробимо самі. Згодні?
У відповідь - вигук схвалення. Напруга досягла межі.
Впоперек дороги, вздовж фури стали в лаву близько п'ятдесяти міліціонерів. Полковник особисто давав розпорядження.
Через мегафон звернувся до хлопців.
- Прошу зберігати дисципліну. Виконувати виключно мої команди і уникати бійки. Ми повинні переконати правоохоронців не чинити опору.
Смеркало. Автомобільні фари освітлювали похмурі обличчя міліціонерів. Командую:
- Вперед!
Усі рушили на міліцейську лаву. Хлопцям, які йшли пліч-о-пліч, «проривати» міліцейську колону доводилося не вперше. Усі мали добрий вишкіл ще з часів революції 1989-1991 років. Тим паче перед нами стояв не озброєний ОМОН, а звичайні «даішники».
Наші лави зіткнулись. Коротка сутичка. Через мить ми «розсіяли» міліціонерів та обступили трактор. Його зіштовхнути з дороги легше, ніж фуру з піском.
Міліціонери не здавалися, вступаючи у локальні сутички. Хлопці брали їх попід руки і відводили подалі. А мені з мегафоном в руках довелося «розагітовувати» найбільш затятих.
- Шановні міліціонери! Ваше керівництво дає вам протизаконні накази. Не виконуйте їх. За такі дії ви будете нести кримінальну відповідальність. Подумайте про свої сім'ї... Про своїх дітей... Від вас залежить, у якій державі вони будуть жити: в бандитській чи справедливій і багатій.
Двоє офіцерів спробували вирвати мегафон. Та мені завдяки помічникам вдалося швидко їх «знешкодити». Поки ми їх утримували, підбігла група з Волині.
- Шикуйтесь! - голосно віддаю наказ.
І хлопці лавою відгородили міліціонерів від трактора. У той час всі, хто зміг схопитись за трактор, намагалися зрушити його з місця. Завдання виявилося не з простих. Трактор надто важкий. Звернули увагу, що його ківш вперся в асфальт. Підняли, але і це не допомогло. Тоді хтось з наших розбив шибку трактора і зняв його з «ручного гальма». Це відразу полегшило справу. Одна група стримувала міліціонерів, а інша з усіх сил штовхала трактор, поки він не зрушив з місця, а за мить, під радісні вигуки, скотився на узбіччя, в яругу. Місця було достатньо для проїзду автомобілів.