Приємно. Може, це й буде початком того, що український народ позбудеться, нарешті, амбасадорів московського синоду в особах отців Василіїв та їм подібних.
А без заробітків так скрутно. Щодня бігаю по департаментах Української Центральної Ради.
- У нас всє мєста заняти...
І бачу й чую, що відповідає, чорнильна душа його, який-небудь банькатий ректор департаменту, - відповідає "через ять", по-московському; бачу, що лежить перед ним Грінченків словник, уже досить потріпаний. І складає він, директор департаменту, напевно вже третій день пріючи, складає папірця "В міністерство продовольчих справ". І твердих знаків не забуває. І "продовольчих" у нього тричі виправлено: спочатку було "годувальних", потім "годівних", "годівельних" і, нарешті "продовольственних"...
Міністер народньої освіти Стешенко, на прохання:
- Дайте якоїсь роботи... Революції потрібні культурні сили...
...витріщує очі:
- А чого ви сюди приїхали?!
Грюкаю міністрові народньої освіти дверима, і блукаю, блукаю по Києву в пошуках праці, бо дедалі скрутніше стає та скрутніше.
В день, коли дозрів у душі одчай, вирішую йти до війська. Принаймні, тепер до свого, українського війська...
Перед кабінетом Головного Отамана сидить, дуже пихою надутий ад'ютант. Відповідає, навіть поглядом не вшанувавши:
- Головний Отаман у справах особливого (хотів "особистого" сказати) порядку не приймають...
- Але ж я не в особистій (підкреслюю) справі: на вимогу представника Украінської Центральної Ради в Стокгольмі...
- Всьо равно не приймають!..
І договорити не дав.
Далі йти нікуди. Коло замкнулося. Тут і дверима не грюкнеш: військо.
Перебрався на Воздвиженську 57. Довгими, тривожними ночами (бо цілі довгі ночі безперестанку гримлять у місті й поза містом постріли) сиджу коло маленької гаснички-мригалки, перебираю в пам'яті минулі дні й пишу оце, що тут написане.
Почалося повстання в київському арсеналі проти молодої Українськоі Держави. З наказу Москви. Ніж у спину Українській Революції...
А чому не йдуть до Києва - боронити Українську Волю - потужні українські дивізії: Сірожупанна з Фрайштадту та Синьожупанні - з Німеччини?
Чи, може, це теж - "справа особливого порядку"?..
В ТАРАСОВУ НІЧ
Перший раз виставлено цю драматичну картину
в таборі полонених у Фрайштадті (Горішня Австрія).
З тої вистави зроблено й знімки до цієї книжки.
(Сцена кілька хвиль темна. Поволі, з правого боку починає розливатися срібний світ і з темряви вирисовується (праворуч) висока гора-могила з білим хрестом.
Рівночасно прояснюється решта сцени: - ліворуч, від могили видно безмежний степ, засіяний меншими могилами.
Чути гуркіт під землею і зпід одної могили встає сивоусий, блідий козак у вбранні часів Хмельницького, струшується і повільно наближається до середини сцени).
Козак
(Задумливо).
(Наближається до могили з хрестом).
(Під землею гуркіт. Чути зпід хреста голос.)
Голос
(Козак зникає).
(Якийсь час тихо. Світ збільшується, розливається по лівому боці сцени й там ізза хмар виступає мур і гратована брама з замками. Над брамою величезний чорний російський орел. Вартує двоє салдатiв. Могила з хрестом - у тіні).
1-й салдат
2-й салдат