У них є філософія смерті. А у нас немає навіть філософії життя.
До чого привчені, того нам і досить.
Часом лежу на дивані й думаю — а може, й мені почати якусь свою справу? Взяти гроші у банку в кредит. Зовсім якусь невеличку суму. Зібрати ще кількох програмістів, безробітних, як я. Створити фірму. Борьчин батько ж зумів. А я, невже не зможу?
— Розмріявся, — каже дружина. — Йди подивися гру «Слабое звено».
Так, я знаю, у такому ринковому світі я слабка ланка. Я не відповідаю на такі виклики часу. Я вибуваю з гри.
А ті знову поїхали, тепер уже на фіорди. Борьчин батько любить серфінґ у північних морях. Це чоловік, який вміє бути мужчиною. Він здатен подбати про свою родину. Не те, що я. І Термінатор той з ними, вони скрізь його з собою беруть.
А я, що я тут роблю, у затоці «Собаче гирло»?
З погляду антропології, я homo sapiens. У вимірах національних я українець. У масштабі держави я громадянин. З проекції Космосу я землянин. З проекції інших галактик геліотроп. Щодо мого батька, я його син. Щодо сина, я його батько. Щодо жінки, ніби ж мужчина. Така система координат робить мене стереоскопічним, багатовимірним і органічно вписаним у світовий, ба навіть у космічний контекст.
А що я бачив? Ні океану, ні фіордів, ні тропіків. Ні
Мачу Пікчу, ні острова Балі. Ні Альп, ні Етни, ні Піренеїв. І ніколи нічого не побачу.
Але ж я народився на планеті, я повинен бачити її всю! А то так і підеш зі світу, не знавши, куди приходив.
Хлопчик наш в Італії, йому дуже подобається. Правда, дітей у тій родині нема, трохи нудьгує. Зате ж Адріатика, багато купається. Так що й наш приїде засмаглий, немов каштанчик.
А тут все якісь повідомлення — то вібріони холери в Одесі, то лептоспіроз у Миколаєві. То криміногенна обстановка в Криму.
— От бачиш, — каже дружина. — В Криму така обстановка, в Одесі закрили пляжі через ті вібріони. Добре, що наш малий в Італії.
Але коли я вичитав, що на півдні Іспанії якась епідемія через якусь леґіонеллу, що завелася в кондиціонерах, а десь на пляжі у Флориді акула вхопила туриста за ногу, — дружина розхвилювалася, щодня дзвонить малому, а дзвінки ж дорогі, розпитує, чи біля берегів Італії є акули, благає купатися тільки на березі. Ну, як це на березі, в піску чи що, він же не горобець. Та за ним там дивляться. Але ж вони не рідні! Та доглянуть, не бійся, кажу я, Папа Римський недарма ж їм спасибі казав. — Ти мужчина, ти не розумієш! — кричить вона.
Справді, я вже нічого не розумію.
У Токіо проходить міжнародний з’їзд геніїв. Тож там один геній експонував свій винахід — апарат для масажу мозку. Мені б такий апарат після кожної розмови з дружиною.
Знову чутки про інопланетян. То у Майкопі з’явився сферичний слід на якомусь полі, наче хтось із Космосу поставив печать. То в Англії на якійсь фермі щось прим’яло траву, позаземний апарат приземлявся, не інакше.
Скоро скажем: «Алло!», а у відповідь: «НЛО».
Наразі вони засмагають на мисі Горн на вулканічному неприступному острові — у них там база. То була у нас під Прилуками, а тепер на мисі Горн.
Ну, от і 10-та річниця нашої Незалежності.
Буде урочисте відкриття Монумента.
Буде військовий парад з танками у калошах.
На Троєщині над рікою Десенкою закладуть Всеукраїнський Парк пам’яті борців за Свободу і Незалежність, де будуть тенісні корти, пляжі, кав’ярні, не те що ґулаґівські табори.
На волю вийдуть кілька тисяч злочинців — президент підписав Указ про амністію до всенародного свята, на основах гуманності.
Хлопці з 9-го мартобря не вийдуть, на них амністія не поширюється. Гуманність теж.
І відбудеться визначна подія — Всесвітній Форум українців. Батько просить піти послухати, сам він не може, прихворів, просить піти мене. Форум представницький, приїхали українці зі всього світу, зібрався «в єдине ціле інтелект нації», як сказано в репортажі з палацу «Україна».
Пішов, послухав.
Доповіді були глибоко аналітичні. Один пан, наприклад, сказав, що «наш найбільший ворог — це ми самі». Плідна ідея. Схиляє до самознищення. Інший як позитивну якість нашої політичної еліти відзначив, що дехто з них таки вивчив українську мову. Маємо зааплодувати?