— Нові двері у старі гробниці, — усміхнувся він. — Це те, чим займається й наша історія. Тільки єгипетські піраміди серед пісків навсібіч відкриті для світу. А наші запали в землю, заросли бур’янами, і кожен невіглас може там пасти свого віслюка. Знаєш, чому нашу історію не можна читати без брому? Не тому, що вона страшна, бували страшніші. Тому що вона при-ни-же-на. А відтак принизлива. У нас навіть відлік часу — від поразок і катастроф. Від війни, від революції, від Голодомору, від репресій, від Чорнобиля. Або як тепер — від виборів до виборів.
Розхотілося говорити. Увімкнув новини, а воно те ж саме й те ж саме.
Нові двері у старі гробниці.
Нові гробниці у старі двері.
Друг мій, що в Каліфорнії, політикою не цікавиться. Це не Лев, інвертований на пустелю, що діагностує жорстко й нещадно. І не я, рефлектуючий неврастенік, що реагує на все. Він і раніше відчував нехіть до політики, а тепер зовсім абстрагувався.
Тут це було б неможливо, тут уся атмосфера просякнута чадом віками тліючих проблем. А живучи там, він, мабуть, зрозумів, що можна жити інакше. От просто інакше і все. Своїм життям у своєму житті. Можливо, його математична свідомість не сприймає суми абсурдів. Моя теж не сприймає, але я пручаюсь, а він зрезиґнував. Іноді здається, що він не від світу цього. Мати хвилюється, розпитує про землетрус, про лісові пожежі. А він їй розказує, що у нього за вікном літають колібрі.
Це людина цифри і музики, як буває з дуже талановитими вченими. Колись ми з ним, ще студентами, часто ходили в органний зал, у філармонію. Причому він любив не найзнаменитіших композиторів. Равель, Малер, Сарасате, Гайдн — це його. І дружина у нього піаністка, не професійна, просто дуже добре грає, хоч сама теж працює з цифрами.
Живуть біля океану. Екологія чиста. Робота цікава. Побут облаштований. Завжди кудись їдуть у вихідні. Возять свого малого на авіа-шоу «Голубі ангели», поблизу Сан-Франциско. Там ті «Голубі ангели» таке витворяють у небі, віртуози. Може у піке піти, може під мостом пролетіти. А недавно возив своїх дивитися Кам’яний Ліс. Неймовірне, каже, видовище. Три мільйони років тому на той ліс випав вулканічний попіл, дерева ніби запеклися й розчинилися зсередини, вони вже як містичні ієрогліфи вічності, — наче Вічність тобі щось пише, а ти ніяк не можеш збагнути.
Назад заїхали на виноградники, купили ящик шампанського.
А я тут плаваю в інтернеті, тону в океані інформації.
Ми птиці інформаційного простору. Іншого у нас немає. А цей такий загазований, і качки літають.
Куди подітись від інформації? Читай не читай газет, не слухай радіо, не заглядай в інтернет — все одно доганяє. На роботі скажуть, по дорозі почуєш, уривком трансляції долетить. Вже навіть з мобільного телефону можна почути останні вісті.
Може, вже просто вчепити в голову чіп і хай транслює цілодобово?
Липень був місяцем авіакатастроф.
Напочатку в небі Німеччини зіткнулися літаки, пасажирський з вантажним «Боїнґом», через помилку швейцарського диспетчера. Загинуло понад сімдесят людей, переважно діти з Башкирії, що летіли до Іспанії на відпочинок.
А наприкінці липня була чорна субота, те фатальне авіа-шоу на Скнилівському аеродромі під Львовом, коли тисячі людей, цілими сім’ями, у захваті дивилися в небо, де наші доблесні аси робили фігури вищого пілотажу, — і раптом на бриючому польоті літак врізався в землю, у саму гущу людей, бризнув уламками, полум’ям, кров’ю, вибухнув і огорнувся димом.
— Шоу-апокаліпсис, — сказала моя дружина.
Сотні людей покалічено. Майже вісімдесят убито, і теж переважно діти, побільшости хлопчики, бо кого ж найперше беруть на авіа-шоу? Число жертв щоденно зростає, поранені умирають в лікарнях, у морги звозять ще не впізнані тіла. Дехто з очевидців потрапив до психіатрії.
Льотчики залишилися живі. їх судитимуть. Але хіба це тільки їхня вина? Це ж не «Голубі ангели», які повсякчас тренуються, у яких спеціально обладнані літаки. Ці літали на тому, що було. У них не було нальотів. їм сказали зробити номер. От вони й зробили. Смертельний номер.
Всіляких інших катастроф теж вистачало. Світ великий.
Біля озера Балатон в Угорщині розбився автобус з польськими туристами, що їхали до церкви святої Марії.
В одній з психіатричних лікарень Індії живцем згоріло двадцять п’ять хворих. Очевидно, буйних, бо прикутих до ліжок.
Росіяни скинули бомби на Панкійську ущелину, хоч це й грузинська територія, бо вважають, що там є чеченські бойовики. Тепер же так — хто що вважає, туди й може гатити бомбами.
І за один тільки місяць — три аварії на шахтах.