– Ги-ик…при-и-ик! При-и-и-икинь, ми та-гик! Такі-ви-гик!!! Виграємо, га. Та я… гик!!! Та я нах… гик!!! Нах кину все, гик, це…– тут Андріян надто широко та сильно махнув рукою, показуючи на середину залу, де на голоплатформі відбувалася вже зовсім цілковита розпуста у виконанні двох вузлуватих від м’язів хлопців та двох дівок з великими сідницями та грудями. Розпуста привертала посилену увагу відвідувачів – вочевидь, вистави такого рівня вульгарності тут показували нечасто. Голографічні танцюристи виробляли таке, що вже не було ніяких сумнівів: намальовані. Жодна жива людина не змогла б повторити ці чудернацькі трюки. Але народу в залі подобалося, і на платформу летіли голографічні значки різних валют – візуалізація дрібних сум, які відвідувачі перераховували закладу «за розваги». Дехто кидав на платформу й жетони тутешнього казино, й універсальні картки, і навіть реальні монети. Все це викликало легкі брижі на голограмі, але ніхто не вередував. Традиція є традиція. Семен про людські очі сипонув на платформу трохи сантимів з картки. Андріян намагався зробити так само, але спроба залізти в кишеню за коммом скінчилася тим, що він навернувся б з високого стільця, якби Семен не підхопив його. Бармен налив іншому відвідувачу і підійшов до їхньої частини стійки:
– Що, наквасився?
– Схоже на те, – кивнув Семен, дивлячись, як прямо на очах вирубається Андріян. Бармен запропонував:
– Протверезівка є. За рахунок закладу, до речі.
– Та не треба, – відмахнувся Семен. – Від цієї протверезівки тільки печія потім. Зара я його проблюватися відведу, і відпустить. А потім повернемося, ти місце нам притримай.
– Іч чого захотів, місця ж бо козирні, – вишкірився бармен. Семен п’яно образився:
– Ну що за манери? Грошви мало, чи що? Ну на тобі галакт зверху, місця забий. Не повернемося через півгодини – можеш кого хочеш… той… саджати. От.
І Семен скинув на стійку платню за випивку та галакт «зверху». Поверхня стійки, яка була також і контактним екраном саме для подібних розрахунків, мигнула, і біля місць, де сиділи Семен та його клієнт, загорілися червоні написи «зайнято». А Семен підхопив клієнта, закинув його руку собі за плечі та обхопив під пахви. І поволік до дверцят із позначкою чоловічого туалету.
3. План «Б»
Під кінець добового цикла всі «мисливці на козликів» зібралися на «Перці». Були там і Данило з Богданом.
Харитон вийшов у кают-компанію, сів на капітанське місце і швидким уважним поглядом окинув усіх.
– Ну, доповідайте, чорти з чортівками. Щось, бачу, ви невеселі.
Дуже похмура Мар’яна, нервово крутячи в долоні чотки з кісточок, пробурмотіла:
– А веселитися нема з чого. Випасли ми нашого козла, Саїд на нього чигав у сортирі та тихцем по довбешці врізав. Типу пограбування. А я на стрьомі постояла…
Харитон звернув на Саїда погляд кібер-ока, живим продовжуючи дивитися на злу Мар’яну:
– Ну і?..
– Ну й нічого, Вовку, – відповів Саїд, втупившись у стільницю. – Він міцним горішком виявився, галас здійняв, місцеві мультони9 прибігли. Мені довелося валити через вентиляцію у сусідній сортир, поки Мар’яша відбріхувалася…
– Ну що ж ти за запорог такий, нічого серйозного тобі доручити не можна, – Вовк постукав пальцями кібер-руки по стільниці. Саїд, не піднімаючи очей, просичав крізь зуби:
– Сам би спробував… ми думали – раз пиво дудлить, значить, імплантатів нема. А в біса йому ті імплантати, якщо в нього на гарнітурі була альфабетанська силова броня з тригером на близький контакт. Працює всього три секунди, але йому вистачило.
Харитон аж свиснув:
– Одначе це вже серйозно. Справа дійсно смердить і великою грошвою, і брудною політикою… Ну, а інші ж у чому налажали?
Семен розвів руками:
– Ну, я свого накачав як слід, до сортиру відпер, типу проблюватися, й швиденько обшмонав. Так от нема в нього нічого із собою, я навіть сканером перевірив… чистий, падлюко. Навіть імплантатів нема, крім зубних. Та й ті без наворотів.
Харитон перевів погляд на Лейлу із Салманом:
– А у вас, сокіл із соколицею?
Лейла стенула плечима:
– Як і в Семена. Я свого до кондиції довела та приспала – чисто, без хімії, потім ми з Салманом обтрусили зі сканером і його самого, і все його барахло – порожньо. Нічого підходящого.
Вовк почухав підборіддя, покрутив замислено вуса:
– От тобі і на. Невже на кораблі тримають? Такі тупі – чи такі розумні?
– Альфабетанська силова броня, – нагадав Семен. – Де завгодно таку не здобудеш. А раз в них така хрінь є, гадаю, й кораблик в них також не простий. Ми, звісно, можемо спробувати його хакнути, щоб змалювати собі доступ всередину та обшмонати, але щось мені здається, нас і там сюрприз чекає. Фатьми ж із нами нема, а в мене ресурси обмежені. І часу мало. А навіть якщо і вийде хакнути, не певен, що ми зможемо його без шуму обшукати.