– Мгм, перспективка так собі… – Харитон покрутив вуса. – А ти його заблокувати зможеш?
– Можливо, – ухилився від точної відповіді Данило. – Але тоді напад на їхній корабель станеться в зоні Акермана, а якраз цього ми хочемо уникнути, як я розумію.
– Чорти б спалили їхні дюзи… – пробурмотів Харитон. – Гаразд, чого зараз про це теревенити. Будемо дивитись в процесі. Поки план такий: чекаємо результатів від Семена. Якщо по нулях – тоді в астербол активно грають Ласло, Миша та Тимош, інші тільки вигляд роблять, і за сигналом йдуть куди треба. Як, Данило, зуміємо встигнути зчепитися перед стрибком?
– Не певен… Але в мене є одна ідейка, – Данило це сказав і одразу ж пожалкував. Ідея не подобалася і йому самому, і він був певний, що не сподобається ані Богданові, ані Харитонові. Але поки що це було найкраще, що він взагалі міг побачити в наявному розкладі.
4. Гра на вибиття
Матч був призначений на восьму годину наступного цикла. За вісім годин до того припинили приймати заявки на участь, і весь цей час буксири порту лише тим і займалися, що тягали з околиць системи метеоритну дрібноту та складали у величезну гравісітку на стартовому полі. Двійко патрульних катерів місцевих мультигардів зависло біля двох основних точок входу в головну дискретну зону, позначених бакенами. Кілька добровільних помічників на своїх корабликах займалися встановленням сигнальних буїв, які позначили ігрове поле зі сторонами у 150 000 та 100 000 кілометрів відповідно. Закидайли вже зайняли свої місця біля сітки з метеоритами. Завданням закидайл було, власне, закидати на ігрове поле партії метеоритів, тому на таку роль звичайно обирали достатньо потужні, але тихохідні кораблі, найчастіше – які-небудь вантажівки. До «стадіону» прибули й сміттярі, яким доведеться потім чистити околиці порту від метеоритів, що вилетять за межі ігрової зони. На роль сміттярів призначали тих, хто заробив штрафи в порту (тобто порушників місцевих «законів», також упійманих на безмитній контрабанді чи тих, хто програвсь у казино), робота це була нудна та невдячна, та ще й впіймати випадковий метеорит бортом можна… Сміттярі починають роботу з початком гри, тому що гравці у першу чергу прагнуть позбутися конкурентів, тому кидають метеорити куди прийдеться. Потім уже, коли більша частина вибиває з гри, ті, хто залишився, починають намагатися закинути зайві метеорити в чотири «мішки» з силових полів, щоб вивести їх з гри та отримати додаткові бали. Той, хто зумів закинути в «мішок» хоча б один метеорит, отримував додатково один відсоток до виграшу, і якщо він вигравав матч, то його приз збільшувався на відповідну кількість відсотків. На відстані приблизно у 50 000 кілометрів від меж поля були розставлені гравітаційні загороджувачі, які мали не давати випадковим метеоритам вилітати за межі певної зони. Здебільшого вони з цією задачею вправлялися, але зовсім без роботи сміттярі не сиділи.
Правила астерболу були прості. За командою всі учасники виходять на поле з чотирьох боків у одній площині, яка зазвичай співпадає з площиною екліптики в даній системі. Згори розташована гравісітка із закидайлами, які приймаються обстрілювати поле метеоритами. Завдання гравців – ухилятися від метеоритів, перехоплювати їх гравіласо чи сітками й у свою чергу запускати на поле. Накопичувати в своїх сітках метеорити заборонено, той, хто таскає в сітці більше одного метеорита, отримує штраф, а якщо порушить правило знову, то його виганяють з поля. Виганяють і тих, хто не перехоплює метеорити, а лише ухиляється від них та бігає по полю. Гра йде доти, доки на полі не залишиться жодного метеорита чи поки на полі не залишиться один гравець. Частіше за все спочатку намагаються вибити побільше конкурентів, а потім повикидати метеорити, щоб збільшити свої шанси. Рідко коли на полі залишається один-єдиний переможець, звичайно перед грою багато хто намагається домовитися працювати разом на перемогу, так що на поле виходить кілька умовних «команд» чи союзників, і якщо вони достатньо чесно дотримуються угоди, то можуть наприкінці поділити приз.
Всі кораблі на початку гри отримують стандартні щити, які витримують певну кількість влучень. Оскільки щити роздають організатори гри за власний рахунок, зрозуміло, що якість їхня дуже так собі. Стандартний щит витримує до двадцяти влучень. Ті, хто бажає продовжувати гру після падіння ігрового щита, можуть користатися власними, правилами це не забороняється, але коли їхні щити падають нижче 5 відсотків, вони за правилами вибивають. Оскільки учасники, коли виходять на поле, налаштовують транспондери на диспетчерську порту, стежити за станом суден неважко. Звісно, в астерболі часто буває, що захоплені грою не стежать за станом щита та за пошкодженнями, і тоді в діло мають вступити патрульні – зафіксувати променем такий корабель та вивести його з ігрового поля. Але на практиці, якщо на полі кипить надто гаряча гра, місцеві мультони не бажають ризикувати, а лише волають на весь ефір щось типу «Алярм!!! Червоний статус!!! Учасник «Сокіл», негайно залиште поле!!! Алярм!!!». Якщо командир «Сокола» ще зберігає залишки здорового глузду, він встигне покинути поле до того, як його кораблик перетвориться на купу уламків, але бувало, що особливо упороті любителі астерболу покидали поле лише в рятувальних капсулах (і то лише якщо їм пощастило встигнути в них запакуватися).