За годину до початку гри Семен здався та кинув марні спроби зламати сервер корабля козликів. Як він і думав, захист там стояв дуже висококласний. Єдине, що йому вдалося – це підсадити нейтрального «жучка», який дозволяв легко впізнавати корабель у звичайному космосі чи верхньому гіпері. Й те, хтозна, як довго такий «жучок» залишатиметься непоміченим.
Так що всі запороги заявилися на гру і всю умовну «ніч» лише тим і займалися, що налаштовували щити та ласо. Перед початком Харитон зібрав усіх на відеоконференцію, щоб дати останні інструкції.
На великому конференц-екрані в рубці «Перця» зависли в рядок сім вікон із обличчями командирів «чайок»: спокійні кам’яні фізії Ласло та Яцька, широка пика Тимоша, хитрий писок Явдохи, втомлене обличчя Мар’яни та похмуре кисле лице Саїда, також покерфейс Рози. Харитон обвів усіх важким поглядом та сказав:
– Значить, так: хто радіє – одразу припинити. Ми на цей чортів астербол підписалися не заради розваги, а у справах. Тимош, Явдоха, Роза – це вас у першу чергу стосується.
– Пф-ф-ф, Вовку, шо ти робиш собі нерви? – відгукнулася Роза. – Таки не завівся ще у всесвіті той метеорит, яким мені на астерболі борт проломлять.
– Ти не забула, що тобі якраз грати не треба? – буркнув Харитон. – Ти за своєю зоною слідкуєш. І як що – одразу пірнати в гіпер за козлами. Саїде, ти на зв’язці з Розою, не забувай. Мар’яшо, на зв’язку зі мною. Робимо вигляд, ніби ми одна команда, і тусуємося осторонь, типу чекаємо, коли нетерплячих виб’ють. Інші нас прикривають і за можливості намагаються проломити щити нашим козлам. Чим менше в них буде захисту, тим краще. Але не надто захоплюйтеся… Встигнете за нами в гіпер пірнути та зчепитися – добре, ні – граєте далі. Після матчу, якщо від нас вісток немає, відкриєте мій пакет та підете з ним до Ріккі Джеліко, покажете та попросите допомоги. Ми скинемо тимчасові маяки на виході, код буде у пакеті. Вона не відмовить, а про платню вже якось домовитеся.
Явдоха зітхнула:
– Ці жадюги з Портового братства, мабуть, заломлять стільки, що ми усі без штанів залишимося…
– Нічого, штани – то справа наживна. Допомога Ріккі та її людей того варта, – Харитон стукнув по стільниці та закінчив:
– Ну, от і все. Готуємося до старту.
Конференц-зв’язок розпався. Харитон усівся в командирське крісло в рубці та підключив свої кібер-протези до систем корабля. Візуалізація штінта вимкнулася – Харитон не любив, коли під час бою чи важливих маневрів його відволікає навіть такий просунутий штінт, яким був його Перець. Всі повідомлення штінт у бойовому режимі подавав йому та персоналу рубки на їхні власні інтерфейси. В пілотській частині рубки в ложементі вже сиділа Маня Ясна, пілот «Перця», а в навігаторському вовтузився Данило, намагаючись підлаштувати його під себе.
Це й було тою його пропозицією, яка, як він гадав, не могла сподобатися ані Харитонові, ані Богданові – помінятися місцями навігаторам «Перця» та «Мавки». Адже навігатор звикає до свого місця набагато сильніше, ніж пілот чи навіть капітан. Але тут вже виходу не було: природний дар Данила був потрібніший у корветі, як на найбільшому, потужнішому та швидшому з усіх кораблів, що були в розпорядженні Харитона.
Маня Ясна кинула на Данила сміхливий погляд та сказала:
– Та не парься, наш Перчик лагідний, до того ж тобі спецом пріоритет в гіпері передали. Чи ти за свою «Мавку» переживаєш?
Данило лише зітхнув, Маня хихикнула:
– Що, мабуть, думаєш – раптом твоя Мавка тобі з Богдашею зрадить? Штінти – вони такі, можуть. Ну та потім розберетесь. А зараз – за роботу.
І вона відкинулася в своєму ложементі, скомандувала:
– Шолом і контроль!
Одразу ж на неї опустився пілотський шолом, ремені безпеки застібнулися, фіксуючи тіло в найбільш зручному положенні. Вона сунула руки в контактні рукавички і взялася за джойстики управління. Данило знов зітхнув і ввімкнув навігаторську програму. Шолом та нейроконтакти відрізали його від зовнішнього світу та вивели у верхній гіпер.