У верхньому гіпері він виявився не сам: не менш ніж половина учасників астерболу потурбувалася про те, щоб їхні навігатори були присутні в гіпері. Навіщо вони це робили, Данило не знав, але про всяк випадок був насторожі: хто зна, ще хтось вирішить атакувати його в гіпері.
На «Мавці» між тим Богдан з украй невдоволеною фізією влаштовувався в навігаторському кріслі, яке ніяк не хотіло підганятися як треба. Адже Данило, як і будь-який астерник, був високим та худорлявим, а Богдан, уродженець Аскольда, виріс у гравітаційному колодязі на планеті з тяжінням у півтори рази більшим за стандартне, тому був невисокий, присадкуватий та широкоплечий.
– Тобі що, в штани гайок напхали? – невдоволено пробурмотіла Роза. Богдан, зосереджено соваючи пальцями по панелі налаштування, злобно відповів:
– Та краще б гайок напхали, ніж в чуже крісло влазити… ваш штінт його що, навмисне блочить?
– За наказом командира корабля вам наданий доступ к управлінню, сер, – мелодійно відгукнулася Мавка. – Я не можу порушити наказ командира та блокувати вам доступ до налаштувань.
Богдан щось промимрив нерозбірливо, і крісло нарешті підлаштувалося під нього. Роза насунула шолом, опустила візор:
– Ну, таки почнемо із допомогою Всевишнього!
‒ Мем, маю нагадати вам наказ командира з’єднання отамана Вовка.
‒ Я пам’ятаю, Мавко. Але ловити та кидати метеорити цей наказ нам не завадить. Тим більше якщо нам треба протриматися на полі до потрібного моменту, то, хочеш не хочеш, а грати хоч якось доведеться.
Петро боязко покосивсь на Розу:
‒ М-м-м… а може, все-таки не будемо?
‒ Не сци, Петре. Давай, шолом вдягнув і за роботу. Мавко, ти не забула бекапнутися на сервер порту?
‒ Я не вмію забувати, мем. Бекап було зроблено сім годин тому, поміщено на зберігання на п’ятнадцять стандартних діб під пароль сьомого ступеня складності, все згідно штатної інструкції, ‒ незважаючи на сухість формулювань (а може, саме завдяки їм), складалося враження, ніби корабельний штінт не на жарт образився на припущення, немов він не зробив власної резервної копії перед такою важливою справою.
‒ Гаразд, не сердься, Мавко. Ти в нас молодчинка. Ну, а тепер – до роботи! ‒ Роза активувала пілотські програми, і Петро теж включився в управління. З техвідсіку прийшло підтвердження Пріськи про готовність. Її та Петра задачею було управління сітками та ласо, Рози – лише маневрування, але діяти вони мали узгоджено, тому навіть Пріська зараз була в шоломі та підключена до загальної системи управління. Єдиним «пасажиром» залишався Олекса. Він ліг на койку в їх з Пріською сімейній каюті та підключив візор до корабельного серверу – почитати недочитаний роман про пригоди славетної дослідниці космосу Інки Іванової. Олекса був спокійний і ніяк не переймався неробством: адже поки в судового лікаря нема роботи, значить, все йде добре.
За сигналом кораблі рвонули на поле, куди одразу ж почали закидати метеорити. Звісно, почався повний безлад. Кожен прагнув зробити водночас три несумісні речі: ухилитися від метеорита, кинути метеоритом в конкурента і викинути метеорит куди очі не бачать.
В порту майже всі мешканці та гості Акермана зібралися біля великих екранів, де на купі врізок показувалися найбільш гострі моменти гри, а на всю станцію гримів істеричний голос коментатора:
‒ «Сокира» від початку пішла на грубу гру! Ці хлопи усім задають жару! Вони вже розчистили простір довкола і виходять на вигідну позицію!!! Але їх успішно тиснуть «Діва Кассіопея» у зв’язці з якоюсь вошивою дрібнотою… та «Янголи Чарлі» у зв’язці з двома підлабузниками! Водночас вони закидають два метеорити в «мішок»!
Глядачі реагували бурхливо – практично в кожного учасника гри були свої вболівальники. Хтось уже встиг образитися на «вошиву дрібноту» та на «підлабузників», і галасував обурено, але в загальному шумі їхній вереск губився і не привертав особливої уваги. А коментатор вів далі:
‒ «Янголи Чарлі» отримали перший удар! Що ж ви так-о!!! О!!! Новий гравець виходить в лідери – і це «Тантра нах…», во дають, утнули назву! Вони виносять вошиву дрібноту з-під «Діви» та починають переслідування… І отримують в борт від «Чортів у печінках»!
Натовп вибухнув криками обурення та захвату, хтось стрельнув з бластера в стелю, але його одразу ж згвинтили мультони, які патрулювали в натовпі – під час матчу в порту, за звичаєм, діяло правило: всі ходять без зброї. Правда, порушників не дуже карали – просто відбирали зброю, давали по шиї та відпускали. За бластером потом можна було звернутися в офіс мультигардів, але зазвичай ніхто не звертався, чи то соромно було, чи то ще яка причина. Так що місцеві мультигарди після астербольних матчів суттєво поповнювали свій арсенал.