Петро перехопив керування гіпервеслами та стабілізаторами, передавши Розі виключно пілотування, і «Мавка» рвонула в гіпер-вир, створений «Леопардом». Вже у верхньому гіпері «Мавка» випустила стикувальний трос, і Микола підхопив його.
‒ Стикування завершене, пріоритет отриманий, ‒ доповіла Мавка. ‒ Ваші накази, мем?
‒ Накази-шмукази, ‒ пробурмотіла Роза, не піднімаючи візора. ‒ Що там з нашим навігатором? Чому нема картинки?
‒ Переналаштовуюся на сприйняття нового навігатора, ‒ Мавка говорила безпристрасно, але досвідчена Роза розрізнила в цій безпристрасності певну нотку невпевненості. Програма штінта невпевненістю передавала, як правило, не повністю контрольовані ситуації. Втім, в наступній репліці ця нотка зникла.
‒ Є, мем. Повний контакт, пріоритет навігатору переданий.
Роза отримала на візор картинку і вилаялася.
Вони стрімко падали в глибокий гіпер, хоча все ще були в межах дискретної зони. Як і «Леопард». Мабуть, перешкоди та турбуленція від гіпершейкера вплинули і на нього, а гіперкомпенсаторів не було чи вони не стали їх вмикати – і тут Роза не могла не зазначити, що й сама б зробила так само, щоб скинути переслідувачів.
Зображення, яке передавалося на її візор, було лише обробкою та адаптацією мозкових сигналів навігатора, накладених на показання корабельних сканерів, і Роза бачила все не так, як бачив Богдан; для неї гіперпростір виглядав тривимірними нашаруваннями різнокольорових ізоліній та умовних позначень об’єктів. У межах дискретної зони в глибокому гіпері знаходилися «Мавка», «Хабіба» та «Леопард». Червоним та пурпуровим безладно блимали маяки, розкалібровані гіпертурбуленціями. Уявивши, скільки тепер доведеться працювати акерманським наладчикам, щоб привести їх у нормальний стан, Роза знову виматюкалася.
‒ Є, піймалися, шлімазли! ‒ Роза захопила перехрестям прицілу червоне коло «Леопарда». «Мавка» від самого початку свого існування несла невелику гарматку для самозахисту, як і будь-який експлорер, а на Засіці гарматку замінили на більш потужну, навішали чотири ракети та додали рейлган і гравіласо. І Роза вже торкнулася пальцем пускової кнопки ракети, як Мавка нагадала:
‒ Мем, наказ командира з’єднання в межах Акерманської зони не стріляти.
Роза знов вилаялася.
Дані хедару змінилися: «Леопард» накопичив на гипердвижку максимум енергії.
‒ Чорт, чорт, чорт!!! Втече падлюка! ‒ простогнав Петро. Роза гримнула:
‒ Не ний!!! Краще дивися за стабілізаторами та стикувальним тросом. Богдан дає готовність на стрибок. Козлики зібралися стрибати, а ми зараз пірнемо за ними, рвоне занадто.
‒ А ми зможемо?
‒ Богдан хоча й навчений, але не пальцем роблений, не трусися, ‒ Роза краєм ока відмітила стовпчик даних від навігатора: стан нормальний, контроль повний, начебто все в порядку. ‒ Олексо, слідкуєш?
‒ Так, ‒ відгукнувся лікар.
Подала голос і Пріська:
‒ В технічці норм. Тьоть Розо, а може, нах амортизацію? Тоді точно не зірвемося.
Роза на мить задумалася. Вимкнення амортизаторів перевантаження давало великий плюс на прискорення та покращувало корегування стрибка «у слід», але означало зростання перевантажень в десять разів у мить стрибка. В принципі, всі вони зараз у кріслах, крім тієї ж Пріськи… мають перенести нормально.
‒ Можна, тільки ти там сама зроби що треба, щоб не розмазало. Не додавай своєму чоловікові роботи. Агов, Саїде, ви там тримайтеся теж, зараз рвоне.
І рвонуло.
Розу та Петра втиснуло в їхні ложементи, Олекса, який для стрибку ліг на кушетку з вбудованими компенсаторами, на мить знепритомнів. Майже безболісно такий різкий стрибок перенесли лише Богдан у навігаторському ложементі, та Пріська, яка встигла забратися в рятувальну капсулу свого відсіку.
На «Хабібі», почувши через об’єднаний інтерком, що Роза вимикає амортизатори, усі швиденько пристебнулися. Взагалі-то в таких невеликих корабликах, як кечі та іоли, під час гіперстрибків весь екіпаж мав укладатися в капсули, крім пілота та навігатора (якщо він був), але зараз просто не встигали. Втім, запороги були звичні – на їхніх кораблях стояли прості гіпердвижки без усяких компенсаторів та амортизаторів, тому всі члени команди або звикали витримувати подібні перевантаження, або переставали ходити в походи. Третього не дано…
Рвонуло так, що Саїдові здалося, ніби його кібер-око зараз продавить череп наскрізь – хоча, звичайно, це відчуття було ілюзорним. Олекса свою роботу зробив дуже добре.
Перевантаження скінчилося так само різко, як і виникло. Перш за все Саїд перевірив зв’язок із «Мавкою»: