Поки що все було більш ніж нормально, навіть дивно для такого місця. І це дуже непокоїло Саїда – як скабка під шкірою, муляла думка, що будь-якої миті може щось піти не так. «Твоє завдання – дізнатися, чи не сідав тут «Леопард». І все!» – казав він собі.
Біржа для цього була підходящим місцем: по-перше, можна було спокійно підтримати легенду торговця, по-друге, на спеціальному табло тут висвітлювалися всі кораблі, що прибули на планету. За місцевими правилами вимагалося заявляти товар, привезений сюди, або подавати запит на купівлю. Якщо хто прилітав просто так, все одно повинен був позначитися, вказати тип корабля та наявність/відсутність навігатора. Згідно з правилами Конгресу (і не лише Конгресу) це було обов’язково – навігатори є не у всіх, і можливо, хтось попросить підкинути до підходящої зони. Команді прибуток, місцевим – податок з угоди. Так само можна запропонувати й послуги перевезення вантажу.
Саїд із Салманом та Ахмедом, коли під’їхали до будівлі біржі, були здивовані тим, що це, власне, просто павільйон: фігурний дах та ажурні металеві опори. Втім, на ньому переливалася кольоровими вогнями вивіска «Біржа», і вони увійшли під гофрований дах. Всередині павільйон розділявся символічними стінами на кілька відділень, в центральному на самому видному місці стояла стійка реєстратора. Вони підійшли просто до неї, Саїд виклав отриману від диспетчера картку реєстрації, і на табло додалася «Хабіба». Реєстратор підняв брову:
– Ви що, без навігатора?
– Ну-у… – Саїд розвів руками, дивлячись прямо в обличчя реєстратору та сподіваючись, що бреше достатньо переконливо. – Ну так. Годящого хіба знайдеш так просто, щоб на звичайному кечі схотів ходити… а сюди нас попуткою закинули, завели в місцевий дискрет, а самі відправилися кудись, фіг його зна, куди. Нам не доповіли, сам розумієш…
– Звідки йшли? – Реєстратор уважно вдивився в Саїда, але той продовжував утримувати на обличчі благодушний вираз.
– Ми? Та з Кафи й шли, а попутники… ну, за доставку з нас сотню галактів злупили, їм що, підробили на невеликому гаку…
– Ризикові ви, хлопці, – реєстратор повернувся до свого планшета. – Що хоч привезли?
Салман відійшов трохи в бік і почав, нудьгуючи, вивчати табло. Саїд виклав на стійку пляшечку віскі:
– Та майже нічого. Ящик сигар натуральних, але то таке… Чуєш, я тут уперше, але мені друзяки сказали, що тут можна гарний товар узяти. Я, власне, за товаром й привалив. І мені б прокрутити це якнайшвидше, я вже домовився де з ким, мене завтра мають з місцевого дискрету забрати за малу частку. Якщо на Кафі дізнаються, що я тут чалився, можуть неприємності бути. В Хуліо Курвина Сина зараз якісь тьорки з альфабетанцями та ге-есниками, так він тимчасово прикрутив контрабанду зі Снігуріани… тому гарний зиск можна мати, тільки треба швидко все провернути. Щоб ніяка сволота не пронюхала і не стуканула кому не слід.
Це, до речі, було правдою: після недавнього гучного скандалу з таємним продажем забороненої зброї в Снігуріану кафськими контрабандистами Ліга Вільних Планет та ГС прислали на Кафу спостерігачів та загін альфабетанського спецпризначення, який ретельно перетрусив усі тамтешні притони. Подейкували, ніби Хуліо також було непереливки – він завзято почав здавати своїх подільників, аби себе обілити.
Реєстратор ковзнув поглядом по пляшці і на кілька секунд завис над нею. Саїд вже й злякатися встиг – здалося, ніби щось не так. Але реєстратор тільки уважніше роздивився голографічну етикетку та корок, і спритно сховав пляшку під стійку:
– Вау, ерінське віскі. Непогано. Який товар тебе хоч цікавить? Можу звести з потрібними людьми, хто поспішає та скине дешевше.
Саїд замислився. Легенда вимагала вдавати торговця й далі. На кредитці залишалося дві тисячі галактів. Зрештою, товар можна навіть і купити. Що-небудь таке, що можна буде або спокійно з прибутком в іншому місці скинути, або самому стане у нагоді… Пригадати б, чим відома Снігуріана. В голови приходили тільки мінеральні ресурси, хутра, наркотики та деревина. Власне, більше нічого ця моторошна місцинка запропонувати не могла.