– Це вже точно. Ну, з Богом.
Сам швидко вліз у броню, ліг у капсулу, і Кася, штурмовичка з їхньої команди, зачинила її за ним. Потім повторила його дії, та її напарник Тарас запакував її в капсулу. А його самого в капсулі зачинив інженер, який залишався на «Кальї» за старшого. На прощання перехрестив їх усіх, дочекався сигналу за хронометражем і, потицявши собі за спину дулю, натиснув на скидання.
Капсули випали з кораблів, як ікра з риби, що йде на нерест, і стрімко пішли вниз, до поверхні. В них були невеликі двигуни, виключно для корегування спуску, так що вони швидко збилися в зграйку та падали в задану точку купно. Тим більше що боятися ракетного удару не треба, хіба що з «Леопарда» пальнуть, але це було дуже малоймовірно – далеко не на всіх кораблях такого класу є підходяще озброєння.
Кораблі набрали швидкість та покинули орбіту, крім «Перця». Корвет, навпаки, скинув швидкість та пішов на зниження, переходячи на нижчу орбіту. Не встиг зробити й півоберта довкола планетки, як прийшов виклик:
– Хто такі? Навіщо приперлися? Порт закрито на цикл.
Харитон не став поки що давати зображення. На бічному екрані бігли дані від його зв’язківки Злати, зайнятої прослуховуванням ефіру. Судячи з усього, десант минув непоміченим. Задоволено гмикнувши, Вовк увімкнув передачу зображення. На екрані виник худий, але міцний чоловік із накладкою нейроімплантата на голові.
– «Перець», корвет Братства Запорогів, – сказав Харитон, із задоволенням відзначивши, як видовжується від подиву лице співрозмовника.
‒ Вовк?! А ти чи не херанувсь – припертися сюди? ‒ нарешті оговтався від подиву той. Харитон зітнув плечима:
‒ Начебто Братство на планетах Конгресу не заборонене. Чого б нам сюди й не прилетіти?
‒ От нахаба! ‒ чолов’яга аж примружився. ‒ П’ять років тому винесли нахрін чотири моїх вантажівки – а тепер такі взяли й без балди приперлися!
‒ Можна подумати, ми єдині, хто тобі за контрабанду хвоста припалив, ‒ байдужо відповів Харитон. ‒ Ти ці гроші давно вже відбив, Командоре.
‒ П’ятдесят тисяч – то таки п’ятдесят тисяч, нізвідки не візьмуться, ‒ показав зуби ботбеєць. ‒ Чотири вантажівки, Вовку. І це лише їхня собівартість, про недоотриманий прибуток я взагалі мовчу! І про інших невдоволених, а тут їх вистачає, до речі. Так що валіть нафіг звідси, поки цілі.
‒ Командоре, ти не залупайся, ‒ м’яко сказав Харитон. ‒ Якщо нам треба сісти на планету, ми на неї сядемо, і плювати на твої заборони. От тільки без твоєї згоди в тебе ж знову будуть збитки. Можливо навіть, що дуже великі.
‒ Ти той, погрожуєш, чи що? В тебе один корвет, у нас на планеті штук п’ять готових до вильоту, і ще наземні гармати... Дідько, та ти й справді всерйоз, ‒ недовірливо вибалушив очі на Харитона Командор. ‒ Ет, єти твою наліво, правду про вас кажуть, що ви всі – психи без башти.
‒ Може, й так, але я знаю, чого про нас точно не кажуть, ‒ рівно, без особливих емоцій, відповів на це Харитон.
Командор пхикнув:
‒ І чого ж?
Вовк широко посміхнувся:
‒ Того, що ми контрактів не виконуємо і слова не дотримуємося.
Зависла коротка мовчанка – Командор обмірковував почуте. Потім, зрозумівши, кивнув:
‒ Так ви той, тут у справах? Кого вам замовили?
Ніхто не здивувався такий зміні ставлення ботбейця, адже Кодекса найманців у Конгресі намагаються дотримуватись. Заради власного ж зиску, часто доводиться за послугами звертатись…
‒ Не бійся, нікого з ваших, ‒ Вовк підморгнув людським оком. ‒ Більше того, я зара можу за ті вантажівки відробити. Скажімо, зекономити тобі п’ятдесят тисяч галактів.
‒ А-а-а, так ті довбані мазафаки, що поза портом сіли – то ваші клієнти? А що, як ми їх раніше захапаємо – скільки за їхні башки відвалиш?
‒ Бач, Командоре, ‒ Харитон був цілковито спокійний, хоча його команда нашорошилася. ‒ Якщо ви їх захапаєте та пришиєте – нам же простіше. Ти ж злиняєш на п’ятдесят шматів, не ми. Ми ж гроші все одно отримаємо, нам за мертвих також заплатять, менше, звісно, ніж за живих, але точно вже більше півста штук. Якщо ви їх хапнете і спробуєте нам продати – це буде з твого боку дуже, дуже велика дурість, і ми вже потурбуємося, щоб про це дізналися люди з Портового Братства, Лиси Космосу, Ісмаїлові Брати, ну й усі інші. І тоді з ботбейцями ніхто з найманців не стане мати ніяких справ, крім, хіба що, Діри. Діряни, як всім відомо, ніяким стервом не гидують.
На згадці про Діру та її мешканців Командора аж перекосило:
‒ Так, я зрозумів. С-сучий ти сину, Вовче… Гаразд. Біс із вами, вмовили. Тільки з бажаючими впіймати вилупків самі воюйте, я об’яву про нагороду відкликати не стану.