– Чому ці ніяк не реагують? – пробурмотіла вона собі під ніс. – Чекають на підмогу? Чи не за нею шлюпка стартанула?
Василь проробив нову діру та мовчки ступив у неї. В його броню одразу ж впилися кілька бластерних розрядів, але він того навіть не помітив. Явдоха спритно забралася йому на плечі і вже з цієї позиції з двох станерів на максимальній потужності поливала все довкола. Переборки могли екранізувати випромінювання, але Вовк звелів брати живцем, тому всередині корабля користуватися бластерами було не можна.
Втім, крім цих трьох пострілів, спротиву вони так і не зустріли. А той, хто стріляв, потрапив під Явдохин станер і мирно валявся біля шлюзу в повній відключці. Явдоха, не витрачаючи даремно часу, замотала його у «павутинку».
Василь уперто прорубував задраєні переборки одну за одною, ігноруючи те, що при цьому він може пошкодити внутрішні мережі корабля. Але звичайно під час абордажу так і робили – головне було не пошкодити інфраструктуру, критично важливу для керування. На візорі Явдохи з’явилося повідомлення від Мар’яни: «Гості близько, часу обмаль. Сімнадцять хвилин».
Це було дуже недобре. Хтозна, скільки там конкурентів зараз звалиться на їхні голови.
Ззовні пролунав гуркіт. Явдоха не втрималася від питання:
– Що це за хрінь?
– Десантний катер сів за п’ятсот метрів. Шмаляють по нас, – відгукнулася Кася.
Мар’яна додала:
– Так, розсередилися. Тодось, Кася – в корито. Нікого близько не підпускати!
– Нас надто мало! – з ледь помітною панікою скрикнула Текла, необстріляна і наймолодша в команді.
– Не бзді, не числом беруть, а вмінням, – насмішливо відізвався Влад. – І бронею. В них напевне легка броня і нічого важчого за бластери нема. А якщо є – так нам на те й платять подвійні преміальні.
Знову грохнуло.
– Щоб мені тріснути, а це що за тачанка? – здивувався Дарко. – Ними ще хтось користується?!
Хоривчанка не одразу зрозуміла, що це може означати. Василь кинув у шоломофон, продовжуючи пробиватися до рубки:
– Чи бува не дірян принесло?
– Сили небесні, а цим тут що треба? – вкрай здивувалася Явдоха. Мар’яна відповіла:
– Гадки не маю. Ми зробили вхід, до вас ідуть Тодось та Кася. Ми ззовні, тримаємо оборону. Ви там хутчіш давайте.
В цю мить Василь нарешті пробився до рубки. Як на усіх кораблях подібного класу, рубка знаходилася в голові, а сам корабель мав лінійне планування – що суттєво полегшувало абордажникам роботу.
– Кукусики! – галаснула Явдоха, стрибаючи в дірку та поливаючи все довкола зі станера. Знерухомила всіх, хто був у рубці: вже знайомий запорогам по Акерману технік Андріян, висока астерниця в шоломі зв’язківця та мініатюрний юнак у навігаторському ложементі. Явдоха та Василь спритно взялися їх пакувати «павутинкою». Василь склав полонених посеред рубки. В візорі Явдохиного шолома по краю пливли короткі доповіді Касі та Тодося: «В шлюзі спакували… Відсік два – чисто… відсік три – чисто… чисто…»
– Так, тепер велике питання – де, власне, вони ховають потирене? – пробурмотіла Явдоха, роздивляючись у рубці. – І друге велике питання – чому вони не чинили спротиву? І третє – а де ж інші?
Василь мовчки показав на голоплатформу візуалізації штінта. Вона була порожня і мертва, екрани також мерехтіли в режимі гібернації.
– Ти хочеш сказати – в них гигнувся штінт? Чого б це?
– Не знаю.
– Гаразд, це вже четверте питання… – Явдоха перейшла на шифрований зв’язок із «Перцем»:
– Вовку, прийом. В нас дупа. Ми взяли «Леопард», але тут чийсь незрозумілий десант і плюс діряни на нас звалилися. А на «Леопарді» лишень четверо піпідрасів та мертвий… або гібернований штінт. Що робити?
– Чекайте. Ми тут самі воюємо, – коротко сказав Вовк через півхвилини – мабуть, «Перець» піднявся на високу орбіту, і зв’язок йшов із затримкою.
– Опачки, цікаво – з ким, – Явдоха озирнулася. Ззовні знову бабахнуло. Вовк вийшов на зв’язок:
– Корито злетіти може?
– А хрін його зна, – Явдоха похмуро обдивилася рубку. – Так одразу і не скажу.
– Тримайтеся. Спробуйте піднятися. Ми протягом години будемо дуже зайняті. Вовк зв’язок закінчив.
Замість Вовка на її каналі з’явилася Мар’яна:
– Мишо, що там всередині?
– Штінт дохлий. Усіх пов’язали.