– Не існує кодів, які не можна зламати, – Мар’яна прискіпливо подивилася на співрозмовника. Той стенув плечима:
– Ну, зламати можна що завгодно… але для асурських кодів та їхніх кристалів потрібні багацько вільного часу та спеціальне обладнання. Ціла лабораторія. Так що, найвірогідніше, вони десь тут чи в сусідньому секторі збираються зустрітися з іншими агентами, які вже і доправлять кейс замовнику, ким би він не був.
– Зрозуміло. Але… людці, здатні винайняти тих, хто ризикне вляпатися в асурські справи – то не прості людці, – Явдоха провела пальцем по вінцю спустілого кухля. – Підозрюю, що підтримка в цих крадіїв буде відповідна, а ті, кому вони крадене будуть перевалювати – й тим більш не діти… нам, можливо, доведеться зіткнутися з рівним чи навіть сильнішим супротивником, результат справи може виявитися непередбачуваним.
Лео кивнув із повним розумінням:
– Платня за ризик буде відповідна. І до того ж, ваша репутація нам відома, так що шанси на успіх достатньо великі, як мені здається.
– Коли здається – хреститися треба, – сказав Тимош. – Деталі давай.
На загальний подив, Лео і справді перехрестився, і повів далі:
– Ми вистежили їх від Нової Полонії сюди, але взяти не змогли. Я, власне, тут сам-один, якщо мого штінта не рахувати. Зараз тут невеличкий корабель, а по станції вештаються трійко крадіїв-посередників. Кейс, можливо, в когось з них, а можливо, вони його взагалі з корабля не виносять. Їхній корабель – це іол класу «варяг», невеликий, але швидкий. Ваше завдання – повернути кейс. В ідеалі – якимось чином непомітно вилучити його у викрадачів до того, як вони відправляться на зустріч із замовниками, також прийнятний варіант вилучення кейса в замовника чи його посередників… можна й жорсткими засобами. Але бажано все ж таки без особливого галасу та бруду, ви розумієте. Якщо не вийде добути кейс – дозволено знищити, але це вже останній засіб. Та й платня буде меншою, самі розумієте. Суттєво меншою. Нам же в такому випадку доведеться все це знов у «асурів» купувати. Звісно, нікому крім нас вони не продадуть, тут вони чесні, але здеруть добряче. Так що ви, якщо візьметеся, вже постарайтеся не навішувати на рідну державу зайві витрати…
– Ціна питання, Лео? – поцікавився Харитон. – Ми від рідної держави авансу ніколи не просимо, але потенційний гонорар знати треба. Про той випадок, якщо когось із нас пришиють і родичам компенсацію платити доведеться.
– П’ятсот тисяч галактів, якщо добудете кейс. Двісті тисяч, якщо доведеться його знищити. Але, хлопці та дівчата – дуже прошу: без зайвого шуму, наскільки це можливо.
Запороги перезирнулися, Харитон постукав по столу кінчиками кібер-пальців. Явдоха штовхнула на середину стола свого кухля, і кинула в нього круглий жетончик. Кілька таких у кожного запорога було в кишенях на випадок, якщо доведеться голосувати з різних питань. За нею так зробили й інші. Коли останній жетон упав у кухля, Харитон його перевернув, швидко розгріб купку.
– Ну, загалом і в цілому, ми за роботу беремося, – мовив він і забрав з купки свій жетон. – А тепер – зливай усе, що в тебе є по цій справі. Нам будь-яка дрібничка стане в нагоді.
Лео дістав свій комм-термінал та скинув Харитонові файли. Харитонове кібер-око слугувало запорогу водночас і в якості комм-термінала.
– Ну, як що з’ясується, отримаєш сюди ансібль звичайним каналом.
– Хай вам щастить, панове, – Лео встав, кивком позначив ввічливий уклін та пішов. Запороги розібрали свої жетони, помовчали, потім Харитон ляснув по столу долонею:
– Ех, не хотів я у цей чортів астербол влізати… а доведеться. Сигнальте своїм, збір на «Перці» усім, обговорити справу треба.
Знадобилося більше години, щоб усі запороги підтяглися на «Перець». Дехто вже встиг накачатися, і таким Леля на вході видавала скляночку із шипучою «протверезівкою». На диво, Пріська була якраз цілком тверезою, і навіть уже встигла купити все, що збиралася. Вона явилася на «Перець» із величезним ящиком на гравітці, запхала його до кают-компанії та всілася на нього, всім своїм виглядом демонструючи, що ніхто її не зрушить з цього місця і з її скарбів. З цього приводу усі інші підсміювалися, але Прісьці то було по дюзам.
Нарешті всі зібралися, і Харитон коротко виклав отриману від шпигуна інформацію. Піднявся галас, запороги не менш ніж чверть години висловлювали власні думки і про секретні шури-мури рідного уряду з відомою своєю всеїдністю корпорацією «Асур», і про саму корпорацію, і про Байдешські угоди, і про спецслужби, і про шпигунів... поки Харитон не ляснув по столу своєю кібер-рукою. Всі замовкли.